Про любов

Знаєш, іноді ти лікуєш
Своєю посмішкою мене,
З серця забираєш темні тіні
І дні похмурі розженеш.

Ти наповняєш мої будні
Прекрасним сонячним теплом,
І я ніколи б не подумав,
Що серце відкрию ось отак —
Маленькій дівчинці, мов у казці,
Яку так сильно покохав.

Не знаю, як ти це зробила,
Що вчинила ти таке,
Що назавжди тобі довірив
Потріскане серце, хрупке.

Лише тобі був даний вибір —
Довірене серце бережи.
Лише тобі був даний шанс:
Роби з ним все, що хочеш ти.

І з кожним днем усе сильніше
Відчую подих твій легкий,
Немов торкаєшся душі ти
У тиші ночі уві сні.

Ти стала промінцем надії,
Що крізь тривоги провела,
Мов зілля тихе — непомітно
Мене від болю ізціля.

І хоч не знаю, що чекає
Нас там, де час стира сліди,
Та вірю: серце, що довірив,
Ти бережи — і не зрадИ.

Бо серед сотень різних голосів
Лиш твій для мене має зміст,
Лиш ти в мені знайшла те світло,
Що я сам в собі не ніс.

І знаєш… інколи здається,
Що доля тихо повела
Дорогою, де наші серця
В одне сплелися без числа.

Бо поруч ти — і світ стає
Простішим, світлішим враз,
Немов щасливу таємницю
Мені відкрив сам небокрай.

Я не просив у неба дива,
Та дивом стала ти мені —
Так непомітно, але сильно,
Немов весна в зимовій тьмі.

І якщо завтра все зміниться,
І час розвіє наші дні —
Я все одно би не пожалів,
Що втратив серце в глибині.

Бо хай би що нас не чекало,
Я вдячний, що знайшов тебе…
Ти стала тим, що я шукав,
Хоч і не знав про те ніде.