Чортiвня

Жив був у світі один великий і старий чорт, ім’я його було з давніх пір  - Сорос.
Він жив десь далеко на Заходу у самою західною країні у світі, де збиралася вся чортівня у світі.
Сорос був злою людиною, а може бути твариною і бажав тільки грабувати людей, грабуючи людей користаючись для цього різними дурнями які жили то там то тут у різних родинах, купуючи їх за будь які гроші та за право жити разом з ним на Заходу.
Сорос не шкодував гроші на ці речи тому що це давало йому велику користь, а ще він знав «що  коли дурні які йому допомагали прийдуть до нього на Захід, вони ще теж привезуть до нього назад його гроші, а тоді він зможе з ними все що завгодно робити, тому що ця земля була землею різною чортівні».    
Так Сорос ходів по світу та шукав для себе різни багаті родини яких він міг ограбувати, користуючись членом цієї родини який за гроші сам починав зсередини руйнувати цю родину. Поки одного разу інші члени родини не починали ненавидити один одного, бажаючи віддати все щоб перестати бути одною родиною та могли розійтися по різним кутам. Починаючи продавати все що вони мали – один будинок та спільне майно. Ось в той час до них приходив старій чорт Сорос, який пропонував їм продати йому їх будинок, їх майно, та все інше за деякі не великі гроші.
Тому що люди бажали як можна скоріше перестати жити разом вони давали згоду на це пропонування, продаючи Соросу свій будинок та своє спільне майно, не розуміючи що потім цей чорт продасть все це найдорожче.
Ось таким чином Сорос набивав свої кишені грошима, користуючись корисними дурнями які не кохали свою рідну родину і могли за гроші порушити все що вони мали тому що вони відчували ненависть до своїх найближчих людей, вважаючи можливім продати їх за щось що їм ближче.
-Як говорять у родині не без виродку. -повторював весь час Сорос, шукаючи цих виродків по різним родинам, відчуваючи в них щось найближче до себе тому що вони усі уявлялися чортівнею.
Для Сороса це було не важко знайти таку людину адже вона була в кожною родині як вважав Сорок, мало було таких родин у яких не було виродку, принаймні Сорос таких не зустрічав.
Користуючись батьком якій п’є гірку та готовий продати всю родину за пляшку горілки, користуючись дітьми які не поважають своїх батьків і готови зробити з ними все для того щоб жити самостійним життя, користуючись ненавистю старих до молодих, молодих до старих, бідних до багатих і так далі…
Вважаючи що кожну людину можливо купувати тільки треба підібрати до нього ціну, обіцяючи їм гроші та можливість жити у Заходу з різною іншою чортівнею.

Так Сорос і жив, радуючись кожної своєї щасливою справі коли він зміг знайти дурня і підібрати для цього ціну порушивши будь яку нову родину.
Але одного разу Сорос зустрічав родину свого старого ворога козаченьки Василя, бажаючи лише гіркого для нього у житті, відразу поставивши перед собою завдання порушити його родину будь яким чином…
Не розуміючи що це була родина дуже щаслива, яка жила у маленькому селище, у козака була дружина, діти, старенькій батько, брати та сестри та різні інші члени родини.
Але Сорос не зупинявся, ставши шукати будь якого дурня з членів його родини який був готовий порушити з зсередини свою родину за гроші та можливість жити на Заходу.
Але як би не намагався Сорос, до кого б Сорос не обертався пропонуючи їм гроші - усі члени родини дивилися на нього як на божевільного і відповідали йому лише одне «наша родина не має ціни вона безцінна».
Відчуваючи це, Сорос знову і знову запитував їх про одне:
-Не жартуйте, краще кажіть мені яка ваша ціна?- на це отримавши тільки одну відповідь.
-Наша родина безцінна.
-А може бути вам буде цікаво жити на Заходу? -знову запитував Сорос.
-Навіщо там жити, там  живе лише чортівня. -чув Сорос одну відповідь. 
Так йшов час, старий чорт знову и знову шукав члена родини у козаченьки Василя який буде готовий зрадити свою родину та порушити її зсередини.
Одного разу зустрічавши таку далеку родину яка була згодна відмовитися від своєю родини та виконати все те що бажав Сорос, звали цю людину Степан.
Степан був троюрідним братом козака Василя і жив далеко від нього у іншому селище, він не відразу дав Соросу згоду допомогти, але з часом пішов йому на зустріч, назвав Соросу свою ціну яку так бажав отримати від нього, будучи радий що хоча б для когось з родини козака Василя, його родина не уявляйтеся безцінною. І хоча Степан зажадав від нього велику суму грошима, але Сорос був готовий піти навить на це.
Сорос не хотів давали так багато грошей Степану але що йому було робити, коли він дуже хотів зруйнувати родину козака Василя, коли більше ніхто не хотів цього робити за будь які менші гроші.
-Добре ось тобі все те що ти так бажаєш…. -казав Сорос віддавши йому три сундука с золотом, пообіцявши ще три сундука після того як Степан зробить свою працю. – Тепер ти мій агент у родини козака Василя, так це?
-Так, так… -відповідав Степан качаючи головою.
Добре тоді бери- казав Сорос розуміючи що Степан колись буде жити у Заходу, а там Сорос зверне собі все те що він втратив на нього.
Степан взяв гроші та пішов собі.

З того часу, великий термін пройшов, але праця ніяк не робилася, Сорос став шукати Степана, запитуючи у нього лише про одне, коли він зможе виконувати взяту на себе працю, але Степан лише повторював одне.
-Праця дуже важка, грошима не має, дай ще….
Чувши це, Сорос лаявся на Степана але не міг нічого іншого зробити, він знову и знову давав Степану гроші, знову и знову отримавши від нього одну і ту же відповідь.
-Праця дуже важка, грошима не має, дай ще….
Таким чином продовжувалося не раз чи не два, чи не три, а багато ще разив, поки одного разу старий чорт Сорос зовсім не зневірився порушити родину козака Василя, зрозумівши що визначає фраза «наша родина безцінна», вона і правда не мала ціни, тому що скільки б Сорос не давав грошина на те щоб її порушити, грошима як не вистачає так і не вистачало.
 
Більше того Сорос не мав можливості повертати свої гроші від Степана, тому що Степан не збирався їхати на Захід, де керував Сорос з іншою чортівнею, а у цьому селище Сорос влади зовсім не мав. 
Повністю втративши віру що Степан виконує їх угоду, ставши крокувати геть з цього селищу..
Одного разу випадково зустрів самого козака Василя та Степана, вони разом сиділи в однієї корчмі, де відпочивали зі всією своєю великою родиною, радуючись щиро один одному, спілкуючись та посміхаючись, маючи великий стіл, який був накритий немов до свята.
Побачивши Сороса, Степан тихенько підійшов до нього та казав:
-Вибач, вибач шановний, твоя справа дуже важка і я не зміг до сих пір її виконувати...  Будь ласка, якщо не важко дай мені ще грошей, їх у мене знову не вистачає…
-А куди ти їх все втратив? -запитав Сорос.
-Як куди? -здівувався Степан -На руйнування родини, куди ж ще….- від цієї відповіді старий чорт лише голосно закричав: «Шахрай» і знову пішов собі геть.