Печія минулого не згасла,
Її дотик каплі на вікні
ті слова, що підливають масла
Душу рвуть кошмаром уві сні.
Хочеться забутись, утекти,
десь у далечінь прийдешнього
сховатись
і водою в сутінках текти,
та й нічого більше не боятись.
але ж, то вже більше аніж ми,
кожен клаптик сповнюється горя
входе осінь в черево зими
і зникає на світанку в морі.
грудень б'є у груди,сніг іде,
а людей вже більше не лякає
місяця страхіття молоде,
місто спить і сумно так зітхає.
минуле не згасло
© Copyright: Николай Стахив, 2025
Свидетельство о публикации №125112900024
Свидетельство о публикации №125112900024
Рецензии