Шукає світ своє вікно,
і тільки згарище находить.
Я ще живий, хоча давно
віддав в застав останній подих.
Я ще не знудився за ним
в своїм дірчавім макінтоші,
і відчуваю ніпочім -
не путь важка, а тяжкість ноші.
І я ще чую з віддалі,
а, може, із самої суті,
як світло ллється по землі,
і угасає в каламуті
доща, зневіри і війни,
яка вбивати не одвикла,
i як без сповiдi вини
не мерехтять погаслі вікна.
Микола Пимоненко (1862-1912). "Дівчина з відрами", 1894.
про подих
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125112600582
Свидетельство о публикации №125112600582
Рецензии