Кохай до нестями

Тебе хтось чекає за поворотом,
Зверни лиш за ріг, і крок за кроком,
Наближайся до кращого, щирого,
Відкривайся!
Кохай, ридай, усміхайся.

Десь на вчорашній стрічці ранкова кава,
Я досі така неймовірна, та все ще млява,
Стрічає весна світанок на тім балконі,
І я неймовірна рада, що тепло в домі.
І я неймовірна рада, що буде світло,
Проте, якщо чесно, вечір зі свічкою теж потіха,
Коли медових накрутиш, з ефіром, а потім – палиш,
Здається, весь світ почекає, поки ти цим так мариш.

Кохай до нестями мене, як цю непостійну осінь,
Шукай мене поглядом в кожному пості новин,
І згадуй мене, як той неймовірний потяг,
На який ти не сів, бо просто його пропустив.
Я вдячна за сльози і біль, за радість і смуток,
Я вдячна за щастя, кохання і пристрасть з надривом.
Та тебе зачекались уже, за тим поворотом,
Де я – тільки згадка вчорашнього згубного дива.

Зізнайся! Зізнайся собі, що це було круто!
Чекати дзвінка і вмирати без моїх теплих рук,
Забороняти усі почуття, заколотити на глухо,
А потім через пів року зриватися, в пекло пославши суд.
Зізнайся собі, що ти мене досі любиш!
Такі почуття не повторити ні з ким!
Я – та єдина, яку твоє серце ніколи ні з ким не забуде,
Ти – той єдиний, який моє серце відкрив.

І було до болю сумно, до крові страшно,
Летіти під вечір з моста, а на ранок – щастя.
Шукати твої почуття у кожній прослуханій пісні,
І знати, що ти не на завжди, стискаючи руку міцно.
Зізнайся! Зізнайся собі, що досі мене пам’ятаєш!
Зізнайся собі у тому, що ти в душі відчуваєш.
Бо сила твоя не там, де ти тікаєш від серця,
А там, де нарешті зможеш скоритися смерті.

Кохання – це потяг, який тебе лиш роздавить,
Якщо ти пропустиш свій, і таки не сядеш.
Бо очі шукатимуть скрізь, а серце холодним буде,
Як я тебе більше отак ніколи ніхто не полюбить!
Кращі чи гірші,  хороші, погані – однаково,
Усі унікальні, тому це не має значення.
Коли серед тисяч людей нарешті знайдеш свою,
Люби її серцем, бо щастя не має ціну.

Кохай до нестями мене, як цю непостійну осінь,
Шукай мене поглядом в кожному пості новин,
І згадуй мене, як той неймовірний потяг,
На який ти не сів, бо просто його пропустив.

Тебе хтось чекає за поворотом,
Зверни лиш за ріг, і крок за кроком,
Наближайся до кращого, щирого,
Відкривайся!
Кохай, ридай, усміхайся.

26.11.2025ї

© Inna Омут, 2025