Серце Риму

Римська сага.
   Заснована на реальних подіях нереального світу.
   Ніхто не постраждав.
   Лише пісок, рози та Колізей.

    "Серце Риму".

    Перший день у Римі.

     Вона повільно пила смачну італійську каву в затишній кав'ярні поблизу Колізею.
    І дивилася на руїни цього гіганта без жодного співчуття чи смутку. Вона задавалася питанням, чому замість того, щоб милуватися його величчю, яку без винятку відчувають усі, хто бачить його вперше, вона відчувала лише биття свого серця і певне хвилювання. Її погляд зупинився на білосніжній троянді в маленькій вазі на столі. Серце забилося сильніше. І раптом вона почала згадувати... Картинки перед очима швидко змінювалися...
    Колізей теж її пам'ятає. Його руїни були його пам'яттю. А камені пошепки згадували їх імена...
... А чи пам'ятає він...?

   "Серце Риму."

    Колізей дихав спекотним пилом і кров’ю.

      Під його склепіннями стояв гул  п’ятдесяти тисяч голосів, наче шум моря, що б’ється об скелі.
      Сонце палило так немилосердно, що навіть мармурові леви на балюстрадах ніби скривилися від спеки.

      У тіні воріт Підземелля стояв Валенус  Вер, колишній легіонер Третього легіону, а нині  просто «Вер Тракійський», найпопулярніший гладіатор Риму останніх двох років. Шрами на його тілі складали цілу карту колишніх битв: довга борозна через ребра від галла в Масилії, круглий опік на плечі від розпеченого заліза в школі ланisti, свіжий поріз на щоці  від учорашнього тренування.

      Сьогодні імператор Траян влаштував грандіозні ігри на честь перемоги над даками. Сорок пар гладіаторів. Без пощади.

     Валенус вийшов на арену під рев натовпу. Пісок хрущів під босими ногами. Проти нього сьогодні Ретарій на ім’я Сабах, чорношкірий велетень з Нубії. Він тримає тризуб у правій руці, сітку-  в лівій. У легких обладунках, швидкий, як кобра.
 
     «Ver! Ver! Ver!» - скандувала публіка.
Валенус підняв меч, короткий гладіус і невеликий квадратний щит. Він був мурмілоном: важкий шолом із широкими полями, закрита права рука, ліва нога в броні. Повільніший ніж Сабах, але кожен його удар  як удар молота.

     Сигнал. Труба. 

Сабах кинувся першим. Сітка засвистіла в повітрі. Валенус присів. Сітка пройшла над головою й заплуталася в піску. Тризуб устромився там, де щойно була його шия.

        Валенус різко вистрибнув уперед, щит ударив Сабаха в груди. Той відлетів на два кроки. Натовп завив від захвату.

     Вони довго кружляли. Піт стікав під шоломом, солоний на губах. Сабах  знову закинув сітку.  Цього разу Валенус відбив її щитом і кинувся впритул. Гладіус проти тризуба. Метал дзвенів об метал.
І раптом біль. Тризуб все ж зачепив стегно Валенуса. Кров потекла по нозі теплою струєю.

 Натовп затих на мить.

Сабах посміхнувся. Його білі зуби сяяли на чорному обличчі, і вінпішов добивати.

     Але Валенус пам’ятав слова старого тренера-доцента: «Коли здається, що все втрачено, саме тоді ти найнебезпечніший!».

       Він навмисно  впав на коліно. Ефіоп підскочив, замахнувшись тризубом зверху вниз.
Валенус різко підняв щит і  тризуб застряг у дереві й металі. Одним рухом він провернув щит, вириваючи зброю з рук нубійця. А тоді - короткий, точний удар знизу.
Гладіус увійшов під ребра.
Тиша.
Потім - вибух. Натовп скандував.  Колізей затрясся від крику. «Ver! Ver! Ver!»
    Сабах упав на коліна, дивлячись на Валенуса широко розплющеними очима. Кров текла з рота.
Валенус стояв над ним, важко дихаючи. Потім повільно підняв праву руку як жест «пощади чи смерті». Вибір  належав тепер публіці й імператору.
Траян підвівся в своїй ложі. Великий палець  уверх.

Життя.

     Валенус опустив меч. Двоє санітаріїв потягли Сабаха геть з арени по окровавленому піску. Нубієць  ще дихав.

 А Валенус стояв посеред арени, весь у крові, своїй і чужій,  і дивився на безкінечне синє римське небо над Колізеєм.

    Ще один день.

    Ще одна перемога.

    І ще один крок до того дня, коли він отримає дерев’яний меч - rudis. Символ свободи.

   Або помре тут, під цим самим сонцем.

   Натовп все ще скандував його ім’я.
Він не посміхнувся. Лише кивнув, коротко, стомлено, і пішов назад у тінь воріт, де буде чекати наступний бій.

    І наступну кров.

  Натовп скандував його аренне ім’я.

   Амфітеатр Флавіїв, ложа. Augusta.
Вона тримала у руках білу розу для нього, але так і не наважилася кинути її йому на арену.

О, Colosseo,
luogo di sangue e guerra.
Tu sei il cuore di Roma,
dolore della terra.
Hanno lasciato l;
la forza e la volont;,
trovando la gloria
come un trofeo, in realt;.

Sulla sabbia d'oro,
rossa di sangue vivo,
rose bianche —
come neve sul motivo.
Sulle ferite aperte,
tra coraggio e sorte,
il destino in catene
pi; forte della morte.

Non hai vinto Roma,
n; l'imperatore,
non la folla immensa,
n; il suo rumore.
Hai vinto te stesso
e il tuo proprio fato.
Restando vivo,
l; dove hai lottato.
Nel cuore di Roma,
nell'arena di guerra.

Il Colosseo tace.
Sabbia che riposa.
Sussurrano le pietre
soltanto una cosa.
Si sente solo
l'aroma gentile
di rose... nel vento...
... Da Vienna.