фотораны

билингва 2025

***
розгортаю фотоальбом: 
ось тут я підліток і дівчина Оксана,
знімок дихає.
глянцевий папір теплішає під пальцем.
Оксана виходить з болотної парчі фотознімку як русалка,
виходить з цього одного дня
з гострим як терка осіннім повітрям по краях,
фарфорова амфора реальності з мультяшним джином,
він може виконати тільки одне бажання
Оксана посміхається і каже «привіт, як справи?»

у мене талант оживляти фотографії людей,
але вони пам'ятають тільки один день свого життя
і бачать тільки фотографа перед собою.
Оксана в темно-помаранчевій сукні 
наче помаранчева кобра  з гірчичним капюшоном,
вона пахне ех зірвалася з гачка форель!
місце, де зроблено фото - парк,
он бачиш - колесо огляду 
ніби шторм грається човнами крутить, жонглює їх колесом,
за краєм паперу дощовий черв'як або дим від багаття, або море,
яке у неї за пазухою -
загар ще не потьмянів. Оксана, ми з тобою зараз
між ранком і заходом сонця,
скажи мені, що сталося з нами того дня?
я не пам'ятаю, пам'ять-ящірка відкинула хвіст,
але ми його наростимо чарами і брехнею.
міліметр музики в куточку губ,
косинус і синус жіночої напівпосмішки.
Ксана, я був у тебе трохи закоханий, і ти
зараз замкнена в кольорову фоторану фототюрму,
ти пам'ятаєш тільки цей вівторок.
чашку кави, морозиво,
радість, раптова, як проліт метелика
всередині підводного човна на глибині літа 2003 року.
я поговорю з тобою, розкажи,
куди будеш вступати? я не пам'ятаю.
я питаю, що було вчора?
ти моргаєш, це питання застало тебе зненацька,
це небезпека чи простір?
шорсткі як язик кішки
сни  олівцевої гумки, якій сниться кошмар
жирною чорною ампулкою накреслений.
для тебе життя – це завжди вівторок,
кінець серпня і хлопець той, що поруч – це не я,
але він схожий на мене як син.
а на чорно-білих знімках люди не можуть говорити,
тільки знаками як глухонімі. шкода,
я дуже хотів поговорити зі своєю бабусею,
сказати їй, що я вже виріс, що я її дуже люблю.
а раптом я сам персонаж з чужого фотоальбому?
проекція одного дня:
є тільки ранок і вечір, а все інше дописує програміст,
а я йду, живу на одному місці
як на біговій доріжці?
приємно божеволіти потроху.

***
раскрываю фотоальбом: 
вот здесь я подросток и девушка Оксана,
снимок дышит.
глянцевая бумага теплеет под пальцем.
Оксана выходит из болотной парчи фотоснимка как русалка,
выходит из этого одного дня
с острым как терка осенний воздухом по краям,
фарфоровая амфора реальности с мультяшным джином,
он может исполнить только одно желание
Оксана улыбается и говорит "привет, как дела?"

у меня талант оживлять фотографии людей,
но они помнят только один день своей жизни
и видят только фотографа перед собой.
Оксана в темно оранжевом платье 
точно оранжевая кобра  с горчичным капюшоном,
она пахнет эх сорвалась с крючка форель!
место, где сделано фото - парк,
вон видишь - колесо обозрения 
будто шторм играется лодками крутит, жонглирует их колесом,
за краем бумаги дождевой червь или дым от костра, или море,
которое у нее за пазухой -
загар еще не потускнел. Оксана мы с тобой сейчас
между утром и закатом,
скажи мне, что произошло с нами в тот день?
я не помню, память-ящерица отбросила хвост,
но мы его нарастим волшебством и ложью.
миллиметр музыки в уголке губ,
косинус и синус женской полуулыбки.
Ксана я был в тебя немного влюблен и ты
сейчас заперта в цветную фоторану фототюрьму,
ты помнишь только этот вторник.
чашку кофе, мороженое,
радость, внезапная, как пролёт бабочки
внутри подводной лодки на глубине лета 2003 года.
я поговорю с тобой, расскажи,
куда будешь поступать? я не помню.
я спрашиваю, что было вчера?
ты моргаешь, этот вопрос застал тебя врасплох,
это опасность или простор?
шершавые как язык кошки
сны  карандашного ластика, которому снится кошмар
жирной черной ампулкой начерканный.
для тебя жизнь – это всегда вторник,
конец Августа и парень тот что рядом - это не я,
но он похож на меня как сын.
а на черно белых снимках люди не могут говорить,
только знаками как глухонемые. жаль,
я очень хотел поговорить со своей бабушкой,
сказать ей что я уже вырос, что я ее очень люблю.
а вдруг я сам персонаж из чужого фотоальбома?
проекция одного дня:
есть только утро и вечер, а все остальное дописывает программист,
а я иду, живу на одном месте
как на беговой дорожке?
приятно сходить с ума понемножку.