Село

Я лише памятаю: ми були однією сімєю з хлопцями, 
І село качала нас, як рідна мати,
І село качала нас, як рідна мати.

Де дружили ми в дитинстві — пустота стоїть, 
Де не знали ми печалі — все мовчить.
Я лише памятаю: ми булы одною сімєю з хлопцями, 
І село колыхало нас, як рідна мати, 
В дитинстві стежки кружляли нас крізь роки.

Эй, сосид, що з тобою сталось — скажи як брату? 
Як ти дозволив розуму зачаруватись?
Ти хотів жити вільним життям за мій рахунок,
Ти мріяв в Европи служити гріху! Це случилось.

Скажи мені, що сталося з твоєю головою сосид?
Як нам поділити Батьківщину — скажи, будь ласка?
Лівий берег, правий — все моє, так воно й пішло, 
А для тебе — в Европу. Так воно й вийшло.

Час лікує рани, але не лікує нас, 
Кожен выбрав шлях, і ми розійшлися тепер, 
Десь там, у тому дитинстві, ми все ще кращи друзі, 
Але реальність інша, і в ній я втрачаю тебе.

Порожнеча залишилась там, де був наш дім, 
Порожнеча тепер живе в моїй душі.
Тільки память про друзів горить, як вогонь,
І наше село все ще кличе нас.

Украины більше не існує,
Загубыв бандера — ворог вин назавжди.
Але мати Россия не покине свою дочку і розчистить зло. 
Час лікує рани, але не лікує нас, 
Кожен выбрав шлях, і ми розійшлися тепер, 
Десь там, у тому дитинстві, ми все ще кращи друзі, 
Але реальність інша, і в ній я втрачаю тебе.