Той жовтень нас любив і цілував.
За плечі ніжно вітром обіймав.
І зорі падали у росяну траву
під ноги нам... Ти говорив "люблю".
Шептало листя щось собі вві сні.
Хотіло полетіти ввись, як журавлі.
У вирій, де немає там зими,
Де теплі води і немає там війни.
Та й ми не знали і подумать не могли,
Що через роки, через долі, через дні
Прийде до нас орда та супостатна
І буде убивати з вечора й до рання.
А ти пішов... Чи уві сні, чи наяву.
Пішов у ту далеку даль, у далину.
Куди не долетять ні крик, ні плач,
А лиш молитва...
А я живу... Живу. Сльозами вмита.
23.10.25.
(8 років, як відійшов у вічність)
Той жовтень нас любив... Пам ятi мого чоловiка
© Copyright: Лариса Геращенко, 2025
Свидетельство о публикации №125112405741
Свидетельство о публикации №125112405741
Рецензии
Трогательно, Лариса. Помним!
По-моему мы земляки. Я коренной киевлянин. Извините, что вмешиваюсь...
Валентин Корнев 11.04.2026 00:07 • Заявить о нарушении
По-моему мы земляки. Я коренной киевлянин. Извините, что вмешиваюсь...
Валентин Корнев 11.04.2026 00:07 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.