Той жовтень нас любив... Пам ятi мого чоловiка

Той жовтень нас любив і цілував.
За плечі ніжно вітром обіймав.
І зорі падали у росяну траву
під ноги нам... Ти говорив "люблю".

Шептало листя щось собі вві сні.
Хотіло полетіти ввись, як журавлі.
У вирій, де немає там зими,
Де теплі води і немає там війни.

Та й ми не знали і подумать не могли,
Що через роки, через долі, через дні
Прийде до нас орда та супостатна
І буде убивати з вечора й до рання.

А ти пішов... Чи уві сні, чи наяву.
Пішов у ту далеку даль, у далину.
Куди не долетять ні крик, ні плач,
А лиш молитва...
А я живу... Живу. Сльозами вмита.
23.10.25.


Рецензии
Біль втрати любої людини.
Слова потіхи тут не мають сили.
Гарантія з вуст нашого Творця
Потішить може і вдову й вдівця.
Про воскресіння в Біблії читаєм
Цією надією усіх потішаєм.

« Надходить година, коли всі, хто перебуває в пам’ятних гробницях, почують його голос і вийдуть» (Івана 5:28, 29)

З повагою,

Алёна Сула   14.12.2025 21:31     Заявить о нарушении
Дякую,Альона, Вам за прекрасні слова, за співчуття. Добра Вам.

Лариса Геращенко   15.12.2025 12:36   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.