АРЗ-113 Ранковi золотi Правила Козака GrafBorisfen

АРЗ-113 Ранкові золоті Правила Козака =GrafBorisfen=а

З індексом ТДР - тілько для Русів Київської РУСІ... Продовження моїх статей з Підручника  Слов'яно-Арійських Родових Знань.
Вступление Арийских Родовых Знаний - http://stihi.ru/2025/01/31/5919
Українською Мовою та Рєчью Русів, бо стосується усіх (ибо касаецца фсех)!

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
ЩАСТЯ - СЕЙОГОНАЯВНІСТЬ!
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
              =GrafBorisfen= /Бермундія/
Це саме коротке формулювання у світі - ашовонотакещастя!
Бо се гасло усіх флібуст'єрів та джентльменів Вдачи - піратів...
Пробачте за високопарність...

Ви навіть не усвідомлюєте та навіть і не уявляєте, як ці та інші Правила Життя Козака =GrafBorisfen=а вмить змінять якість вашого життя, замінять усі нинішні цінності, та й взагалі перевернуть свідомість вашого хибного кульгавого світогляду!

Попередження:
Упоротим телепням, ботам, біороботам, фантомами людей, смердам та холопам, жи-Dам, ка-цапам та хохлам, оборотням, вампирам, гермафродитам, нЕлюдкам, байстрюкам, наваженим та інший нЕчисті та голоті читати наступну інформацію заборонено, а хто з них прочитає, той нехай начувається! - у них поїде кукундер, стріха з'їде набікрень у відпустку - беЗ-поворотно! Отож їм дорога - у ГІЄННУВОГНЕНУ!
І чим більше вони будуть посміхатися і насміхатися з цього приводу, тим швидше вони туди і з'їдуть! Ска-тер-тю-дорога!
На то моя Воля ТА ЖАГА! ДА БУДЕ ТАК!! АВЖЕЖ!!! І не інакше...
Козак =GrafBorisfen=

Чуєш, ЛОХ! Не вздумай се читати! Для тебе це небезпечно! Валі звідсіля й не обертайся!...
...Світовою історичною селекцією виведений унікальний гібрід білокожої людини "ЛОХ-ІДІОТ РОМАНТИЧНО-ЖИТТЄРАДІСНИЙ" з тупіковим пригніченим настроєм, якого можна "завантажити" будь-якою відвертою туфтою, й він повірить у маячню та маразм БЕЗ ЖОДНОЇ ПЕРЕВІРКИ! Й взагалі, навіть без намірів перевіряти! /А навіщо? Раз хтось сказав, то се й є свята чиста істина!.../

Основні ознаки лоха:
- ТУПИЙ, аж перевертаєцця!
- ДОВІРЛИВИЙ, аж ікаєцця!
- ЛЕНИВИЙ, аж в@ираєцця!
- ЖАДНИЙ, аж в@икаєцця!
- ЗАВИСЛИВИЙ, аж перекидаєцця!
- ДУРНИЙ, і не навчаєцця!
- і ще в нього є ІМПОТЕНЦІЯ НАМІРІВ та БАЖАНЬ, що нанівець зводить біоенергетичний та соціальний прогрес Роду, Нації та взагалі Людства, бо, по великому рахунку, Біла Раса за проектом по означенню є авангардом усього Людства.

/у Нашій Мові навіть відсутні ординські слова "ЗАВІСТЬ" - є щось на кшталт - заздріти, "СОВІСТЬ", але є "сумління", проте вони зовсім іншого вигляду.../

Й у ЛОХА:
- РУКИ, шоб красти та брати, а не обіймати, давати чи дарувати, орати:
- ПАЛЬЦІ, шоп тицькати у клаву, лайкати непотріб, рахувати фарбовані папірці підозрілого призначення, а не стискатися у кулак, тримати зброю Перемоги /щит мають тільки сцикуни, слабаки та зрадники! У Наших Козацьких пращурів щитів не було!/;
- НОГИ, щоб тікати та вештатися, а не долати шлях до Мети, або надавати чарівного пєндаля ганьбі та зраді;
- ГОЛОВА, шоп заздрити та мріяти і в неї завантажувати жрачку, а не жадати та міркувати;
- ЯЗИК, шоп вчити "язика", а не Мову та мовити;
- ГУБИ, шоп белькотіти та триндіти, а не посміхатися та цілувати;
- КЛІПАЛКИ та ГЛЯДЄЛКИ, шоп глазєть та кліпать, а не яснозрєть;
- ДУПА, шоп шукати на неї пригоди, протирати штанці та спідниці, псувати оточуючий простір, та й ще на шось, а не щоб давити їжаків...
- ДУША, шоп її рятувати від якихось там кимось вигаданих гріхів, а не радувати та розгортати від щастя та захвату;
- ДУХ, шоп смердіти ним так, що навіть у баби Яги перехоплювало подих, а не пишатись, гордитися ним, ґартувати та звитяжити Енергетикою Волі та Свободи.

От до нього /лоха/ прийде якась ганьба страшенно облізлого гидотного вигляду (на кшталт казкової жаби) й скаже з єхідною, але сімпатішною посмішкою: - Ядобраяфєя! І я - твоя Доля...
- А чом така страшна?
- А мене злий шаман забадяжив! Поцілуй мене у... ДУПУ і я розкумарюся й стану чарівною красунею...
...й ЛОХ - ПОЦІЛУЄ! замість того, шоб перевірити ганьбу на брехню! і вивести вонь на чисту воду...

А от будь-який кмітливий та розумний Козак-бравень хоча б для початку перевірки запитає у ганьби:
...- Та раз ти така чарівна фея, то що, - САМОТУЖКИ СЛАБО? Чи зло та ганьба сильніше Добра та Світла? І шо, я сильніший за твої чарівні хисти та  магічні можливості?! А раз ти така слаба, слабіша за будь-яких дурнів та перших зустрічних телепнів, до яких ти чипляєшся з проханнями витягнути тебе з колдовської дупи, то яка ти нафік моя доля? Ти - непотріб хімерного призначення і мені з тобою спілкуватись непристало! Вали звідсіль, поки трамваї ходять, бо як надам валшебнага пєндаля, шо миттю аж забуришся у відомому навігаційному напрямку за руZькою калошою шкареберть...

А вам навіть на думку не припало когось-там та щось-там перевіряти...
Взнали себе? Шо, не впізнали? Так поглазєйте у дзеркало! Там - ТИПАЖ ЛОХА-бездаря, якого ще й пошукати тре!
Довести? А лехко! Як пиріжок з черешнею пошепки з посмішкою пришептати. Вмомент. Залюбки!

- а скільки разів ви сьодні ЩОСЬ КОМУСЬ ПОДАРУВАЛИ? Від щирого Серця!
- а - посміхнулись скільки тисяч разів? Та ні! Мільоніфф... та НЕ ІДІОТСЬКОЮ посмішкою! А ВІД ДУШІ!
- а обняли дітей-батьків-коханих-друзів? Від гарячої Любові! Жодного разу? Отаке....
- а скільки разів сьогодні припнули зло та ганьбу? Шо? Аааа. Мовчки співпрацюєте! У вас пакт з сумлінням-совістю про ненапад.
- а скільки разів сплатили свої власні кошти НА ЯКІСЬ НЕВІДОМОГО ПРИЗНАЧЕННЯ РАХУНКИ? І навіть НЕ ВПЕВНИЛИСЯ у отих липових документах для дубів!
НІ! не оті рахунки, про які вам СКАЗАЛИ БЕЗ ДОКАЗІВ, шо вони начеб-то ПРАВИЛЬНІ, та начеб-то державні... у нас ДАВНО ВЖЕ НЕМА ДЕРЖАВИ...
- а скільки разів ви обурилися на отой ідіотизьм та маразьм вигаданих кимось цікаво розфарбованих начеб-то казок, про усяких там жаб-красунь, дурнів-погонщиків пічок, чарівників та фей - виконавців будь-яких бажань усіх безруких лінивих телепнів та недоумків, скатертин для голодних похітливих йолопів і бЕздарей, сапогів-скороходів ковр-самольотів для безногих та безкрилих /а про левітацію забули?/, про блюдечки та дзеркала - телевізори для тих, хто забув про телепатію? Кажете, що ото від пращурів? Ага! Як би не так! А хоч одна казка від пращурів про Руни та Заповіді у вас є? Про телепатію, левітацію, вільну природну енергетику, про вірні природні астрономічні цикли та Календарі, про чари та енергоцентри людини, про торнадо та вихори аури та сінгулярність аур Сім'ї та Роду й використання їх проти ворогів, зла та пітьми. А про обряди заплетіння кіс, гартування зброї, программування Слов'яноАрійських Машин Часу - скакалки-стрибалки, хула-хупа, жернівців, веретена, шашки-саблі, гончарного кола, і навіть ВІНОЧКА НА ЧОЛІ! /оооо, та це сама сильна та НАДприродна Машина Часу з усіх існуючих, бо се Машина Часу Прагнень та Жаги! - про неї в мене є окрема стаття-казочка.../ - ВИ ХОЧ ОДНУ КАЗКУ БАЧИЛИ ЧИ ЧИТАЛИ???
Та ви жодної такої казки не знаєте, бо їх знищили оті, шо ліплять з вас дурників-лохів, і підсовують вам пургу маразьму та темряви у вигляді гарнесеньких розфарбованих програм зомбування вами ваших нащадків у стилі лінивих похотливих телепнів-йолопів-ідіотів. Й щоденно зомбують дітсадком, школою, інститутом, армією, полііією, судами та владою, церквою, телеящиком, показуючи вам хвільми-зразки, як треба жити правильно /для "керівників" оцього глобального курника-концтабора/.

Й ви тупо читаєте оці деградуючі програми своїм дітям, програмуючи їх на таке саме ЛОХОЖИТТЯ, яке самі про/сир/жиг/аєте біля телезомбіящиків, комп'ютерів, на пляжах курортів Турції, та з цигаркою в зубах у алкогольному, наркотичному ту/дур/мані на святах, вночи біля ялинок, у кафешках, забігаловках, ресторанах, танцполах, цирках, театрах, стадіонах та Центрах розваХ та дурного прожигання часу та енергій.
Й ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ОБМІРКУВАЛИ, а шо ви робите, читаєте, їсте, п'єте, міркуєте та намагаєтеся...
А людина складаєцця якраз з того, що їсть та говорить, про що міркує та чого прагне...

...отож!
Так шо дарма ви таращилися на оці рядки та гаяли час, шоп шось отут цікаве для вашої пустої каструлі з вухами знайти! Як були лохом, так й помрете ним... й не бути вам Козаком, чи-то Берегинею, як отій махровій брехні - чистою правдою, а ганьбі - красунею!
...амі... ой! УРА! Маразм - свято рабів та ідіотів!
Шо? В темряві яскравих людей краще видно? Так і сидіть у своїй темряві, спостерігайте далі, мо щось засвітицця... колись... для когось, але не для вас. А вам світить тільки одне - рабство з золотим налигачем у чарівних кольорових алмазах-діамантах!

Ось така фігня, малявки! ...аааа, малятки, любі хлопчики й дівчатки!
Український Козак =GrafBorisfen= 28.11.2022

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966887

~~~~~~~~~`

Ну от. І чом я, як біоенергетик, повинен всім Нашим розтлумачувати речі, які загальновідомі, та якими володіли наші пращури навіть не так вже і давно - ще якісь там 200 років тому... Та це вміли робити навіть діти!

Гаразд. По порядку.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Притча про Розум, Моск та Логіку.
http://stihi.ru/2021/07/06/4863

День Народження даєцця не для того, шоп святкувати! А для того, щоб смакувати життя, бо кожен новий день, се початок нового Життя, а новий День Народження - се початок нової Мудрості! ...яку треба смакувати чарівною ложкою Розумом...
Смачного!
Козак=GrafBorisfen=

Ішов такий сам собі на умі Розум. Тут бачить - моск. Він постукав тихенько - тиша навкруги. Навіть відлуння спить. Він постукав гучніше! - Аніякої реакції - ніхто не відчиняє двері! - А! - мабуть нема нікого вдома, подумав Розум й пішов собі далі.... А в моску сиділа й тихенько раділа вперта Логіка. А моск питає: - Чом не відчинила? А та й відповідає: - Не люблю я конкурентів...
Завдання Життя - пустити у моск Розум й подружити його з Логікою!
Ібудевамщастя!

Ішов Розум по дорозі,
Бо вже далі йти не взмозі.
Сам собі такий розумний,
Недарма доволі вумний.

Бачить - Моск. - Зайду-но в гості,
Відпочинуть трішки кості.
Постучав тихенько в двері:
- Вам є гості до вечері!

В моску - тиша! Ні гу-гу!
Розум став, змінив ногу.
Постояв, послухав сам -
Навіть спить відлуння там.

Постучав тоді гучніше -
Почекав, та тільки - тиша.
Маєм блазня отакого -
Мабуть вдома є нікого!

...Пішов Разум собі далі,
По шляхам топтать
сандалі...

А у мозку враз без діла
Тихо Логіка сиділа.
- Ти чому не відчинила?
Моск питає: -  Відкосила?

Логіка /без компліментів/:
- Не люблю я конкурентів!...
Отака халепа, друзі!
Нема розуму в окрузі.

Том в житті усім завдання!
Кожен день з самого рання -
Роздум з Логікой звести,
Дружбу з ними завести!

В Мозок свій впустити їх!
Буде щастя
н-а-т-р-о-ї-х!

=GrafBorisfen=06.07.2021/Країна нащадків Атлантів/

В природі слова "НІ" немає!
А що таке це слово "НІ"?
В Природі всього вистачає,
Природа щедра на пісні.

Їй заперечить: - НІ" - не треба!
Бо фсеоднак буде співать.
Та невже є у том потреба,
Свій час безглуздям марнувать.

....
- Хіба буває покарання
За те, що зовсім не робив?!...
- ?!
- Та от домашнє я завдання
Сьогодні навіть і не вчив!
....

Природа, ваша підсвідомість
Ген заперечення не знає!
Але фсі ствердження, натомість,
Як вашу Волю - поважає!

Не віддавайте тих наказів,
Яких НЕ БУДУТЬ геть робить!
Вони накшталт фальшивих стразів -
Неначе Є, але на мить.

От поміркуйте самі, люди!
Природа дієслово чує,
Спішить виконувать наказ,
Бо ваша Воля! - Любить вас.

Геть перероблювать не любить,
І слово "НІ" оце все губить.

Не говоріть геть - "НІ!", "НІКОЛИ!",
А краще - "ЗГОДЕН!" та "ЗАВЖДИ!".
Щоб не боятись йти до школи,
Й співати з Всесвітом пісні.
~~~~~~

http://stihi.ru/2020/12/23/5502

Ми тут і зара - недарма!
Для друзів - щоб осяять свято!
Щоб жити з посмішкой завзято,
Радіти вжарт! Не крадькома.

Щоб дітям сонце подарити,
Тепло мозолистих долонь.
Щоб Батьківщину освітити
Своїм життям не осторонь.

Щоб захищати від ганьби,
Та тільки правду фсім казати.
Іспити келих боротьби,
Обняти рідну неньку-мати.

Від пращурів прийняти Волю,
Та захистити й зберегти.
Нащадкам дарувати Долю,
Де з Честю й Совістю на "ти".

У шані виховати сина,
Ганьбу без жалості убить,
Побудувати дім без тина,
Дерево /й гада/ - посадить!

23.12.2020=GrafBorisfen=/Загадкова країна Бермундія/

Вірші - се пісня в прозі! Український дитячий поет -GoldKing-

Фсі дивуюцця - чом діти так полюбляють вірші.
ТасежелементарноВаццон!
Душа завжди співає! Навіть коли мовчить. Тому читаючи вірші, Муза сама з'являєцця. А се - Фея. А діти дуже полюбляють чарівних Фей, бо се вісники Добра.
Феї водинці не мандрують...

Читайте вірші і усі самі чудові чарівні Феї завжди будуть з вами!
Дитячий Український поет =GoldKing=

А якщо на дорослому біоенергетичному рівні, то головна форма існування Всесвіту та Життя - се Хвилі. Музика, се також хвилі, які відгуккюцця у кожній оболонці нашой багаторівневої аури та у кожній клітиночці нашого тіла, яких не-багато-ні-мало аж 70-100 ТРІЛЬОНІВ! А ви навіть й не знаєте скільки се нулів... Пєчалька аднака....
Та оцей відгук й є явищем Резонансу - се він рухає прогресом Всесвіту.
По великому рахунку Резонанс є щастям Всесвіту! На макрорівні. Й на мікрорівні - у нашій Душі авжеж!
Том пісня є щастям! Щастям Душі. А вірш є текстом цього щастя.
~~~~~~~~~~~

Се був тільки вступ... Такий коротенький собі, невеличкий...
В зараз - Ранкові золоті Правила Козака =GrafBorisfen=а

Отже, почнемо виправляти вивихи та фантоми того, що навіть неможливо назвати вашим світоглядом!
4. Посміхнутись ранку й подякувати собі: - Як ґарно, що є я у мене! Ну от ЯК би я жив без мене?! Та й вам би без мене було б не так,як зі мною!"
5. Привітати усіх з Днем чергового Народження! - Народження вашого життя у вас й вас у вашому житті!
6. Обійняти усіх оточуючих та присутніх! Тричі. НавКрес'! Без букови "Т", та з буквою "к" замість "х". А що таке Крес' й чим він відрізняється від хреста я вже глаголив/дієсловив.
7. Поцілувати при цьому усіх, на кого око ляже та кого побажаєте! Та скільки Душа зажадає! Кожен поцілунок прирівнюєцця годині щастя! Цілувати асфальт, стовпи та інші неодуотворенні об'єкти недоречно й інколи навіть небезпечно.
8. Подарувати кожному навколо посмішку! Та посміхнутись отому Козаку/Берегині у дзеркалі! Кожна така посмішка викреслює рік з календаря подій. Запам'ятай раз та назавжди: - Той, хто дарує завжди багатший за того, кому дарує! Бо в тебе очього добра є й стільки, що ти можеш це дарувати усім, а в нього або нема або недостатньо!... Запам'ятай! Подарувати можна тільки добро радість посмішку та інші гарні речі! Зло, ганьбу та лінь подарувати неможливо!
9. Не крайте Дух ганебними словами!
Нам Русам матюкатись не пристало.
Чатує зло за чорними думками,
Над гнівним матом сонце не вставало!

Собі могилу риють сквернослови.
Матюк, другий - Душа в землі по пояс.
Ганебна думка - ти уже в труні!
І ноги в пеклі жаряться в огні!

Де Сила й Міць - там посмішка та врода.
Пісні лунають в світлих головах!
В рабів та хробаків на чорне мода,
А Сила лише в сонячних словах!

У світі найсильніша Наша Мова!
І нам її плекати й берегти.
Дніпра могутня пісня в ній чудова.
Та сум лелек - це воїнів брати.

І перед сном весь день свій пригадайте.
Це шанс був добрі справи дарувать.
До неньки як в дитинстві поспішайте
Душа всміхнена йде відпочивать.

23.01.2021/Еспаньола/

10. Відшукай в темряві сонце!

Кожен свій будує дім: -
На даху живе лелека,
В лісі з друзями смерека.
Всі метелики - на квітках,
А цигани - у кібітках.
Зорі з місяцем - вночі,
В казках дурень - на печі.

Українець - в Батьківщині!
В рідній сонячній Вкраїні!
Бо про неї кожен день
Він співає фсім пісень!

Тут зустріла гава чайку
Та зіграла в Угадайку -
Запитала чайку гава:
- Де ночує вдень темрява?

Ти у сонця запитай -
Та мерщій запам'ятай!
Там, де Сонечка немає,
Там темрява шкутильгає.

Заперечень вистачає -
Сонця в темряві немає!
Ну і телепні всі ви! -
Як не бачиш - уяви!

Кожен чим пишається,
З того і складається!
Всі метелики - із фарб,
Діти - фсіх фантазій скарб.
Хто про що завжди говорить,
Світ собі такий і творить!

Мріють крилами лелеки,
Лісом з друзями - смереки.
Всі метелики - про квітки,
А цигани - про кібітки.
Зорі - зорями вночі,
Дурень в казках - на печі.

Зайці сонячні - на сонці,
Сонце - в небі та в віконці.
Люблять очи рідній неньки
Сонця промені рідненькі.

Українець - Батьківщину!
Рідну сонячну Вкраїну!
Бо про неї кожен день
Він співає всім пісень!

Кожен чим пишається,
З того і
           с
             к
               л
                а
                д
                а
                є
                ц
                ц
                я
                !

18.11.2020/Загадкова Країна дитинства Еспаньола/
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016224

11. Сісти вранці край віконця, звісити стрибали вниз у сую (суєту) та безлад сьогодення та розкрити душу Всесвіту!

Ранкова розмальовка Я сижу край віконця

Я сижу край віконця,
На промінчику сонця.
Звісив ноги у ранок,
Задивився в світанок,
Там, де дрьома блукає,
Світ думок колисає.
Соловейко обабіч
Із зорею віч-на-віч.
Закохався в зорю:
- Стій, кохана! Горю!
Хмарки фарби єлозять,
Фейєрверки розвозять,
Світом квіточок-мрій
Де чаклун-чародій.
А земля горизонтом
Підперезавшись, з зонтом,
Теж сидить на даху,
На Чумацькім шляху.
Фарби в посмішці щирій -
Зорі плинуть у вирій.
З ними вічність сплива,
Аж звалився в дива.
Треба ж було забуть
Їм ногою махнуть!

=GoldKing=27.11.2020/феерична країна Еспаньола/

Переклад мого вірша -
На краю забвенья
http://stihi.ru/2019/03/24/6330

Miches/Мічес - плацдарм бризів та мусонів Атлантики на північному пляжі пірацької шхуни Еспаньйола, 24-й вечір осіннього тридцятиденника, йменуємого серед люду листопадом
 
12. Подарувати усім та собі нове гасло початку нового життя!

13. Зустріти сонечко та подарувати йому частинку своєї сердечної любові.

14. Пригадати, що Краса врятує світ! Тільки коли вона озброєна!

15. Зробити перші подихи по-Українськи: вдих - Батько мій - Бандера/ОтаманСєрко, видих - мати - Українська Нація!

16. Зробити перші вранішні кроки й потім увесь час рухатись по-Українськи: перший крок: - Батько наш, другий крок: - ІванСєрко, третій крок: - мати, четвертий крок: - Воля та Звитяга!

~~~~~~~~

Попередження!
Перші три пункти для кандидатів у Козаки/Козачки/Берегині, з четвертого - Ґенофонду Козацького Роду - немапереводу!

А початкові три пункти Золотих вранішніх Правил Козака
1. Злити гальмівну рідину з своєї пустої вухастої каструлі з гляделками та нафарбованими бровима.
~~~~~~~~~~~~~

P.S.
Розтягнувши вранці сердечну (...іскреннюю) посмішку ви миттєво відчуєте, як м'язи вашої недовольної кислої мики, (яка окрім ганьби та розпачу не демонструє нині нічого іншого) стоскувалися та скучили по своєму основному базовому призначенню!!!

На РЄЧІ Русів Київської Русі!
Внутри освяти себя
светлой
у
л
ы
б
к
о
й
,
Весь мир зазвучит вмиг
волшебненькой скрипкой.

И каждому органу также идёт!
Хотя у него и отсутствует рот.
Так это же палочка у дирижёра
Для органов милого ДеЦкого хора.

Вот как прелестно! - ТАМ светло!
Как солнца луч через стекло.
С улыбкой светлою шутите,
Что вы из света состоите.

Да вы представьте - все смеются!
Нет повода желудку дуться,
И почки весело дуэтом
Шагают с вами Белым светом.

С улыбкой радостной печёнка,
Ей в унисон в такт селезёнка.
И сердце мудро усмехнётся
Раз всем с улыбкою живётся.

Вы там без дела не шалите
Здоровье дружно подтяните.
Я точно так не заскучаю,
И фсё за вас доулыбаю!

Но самый главный здесь секрет
Улыбка - в мир Любви билет!
Любви без света не бывает!
Об этом каждый в мире знает.

Улыбку, как свечу несут,
От тьмы и горя берегут.
Лишь улыбацца вы начали,
В ней растворяются печали.

Український дитячий поет=GoldKing=
http://stihi.ru/2024/02/20/3004

Улыбки - семена смеха!

Куда пропал ДеЦкий смех?!?!

ДеЦкий смех пропал беЗследно!
А без смеха детям вредно!
- Где достать наш милый смех?
Самый лучший из утех!

По сетям рулят лишь "чизы"
Иносранные капризы...

Смех растёт в лесу, на поле,
На реке, в степи - на воле.
На грибах лесной дорожки
Свесил с милых шляпок ножки.

Смех в малиннике на щёчках,
На родных сыночках-дочках,
Разыгрался с ДеЦтвом в прятки,
Даже спрятался в тетрадки.

Сейчас пойду, погляжу на Карибские звёзды, накучерявлю масги и продолжу...

Український дитячий поет=GoldKing=

Во фсе дети времена
Сеют смеха семена.
Улыбаюцца с рожденья!
Мамам фсем для настроенья.

Папам тоже! Как без них?
Ведь улыбка это ж - стих!
Дети - славные поэты!
Рифма с лирой - их портреты.

Как вам строчки от Незнайки?
Загадайки-угадайки.

Поглядите в свой альбом!
Там беззубый милый дом.
Фсе тогда с улыбкой были -
Это дети заразили.

Семена нам принесли -
Смехом ДеЦким
проросли!
~~~~~~~~~
А ви хоч раз в житті прокидались від власного сміху! Отож!
А я собі інколи у ві сні таку смішинку розповім, що від власного сміху прокидаюся, й тутже забиваю, що ж я собі такого кумедного та смішного розповів...
Тобто в мене такий будильник буває - доволі-таки часто...

А для того, щоб таке трапилось, треба регулярно свою ряху особливо перед сном намазувати либою! У фсю мику! Від одного тремпеля для лапши до іншого!
Дитячий поет =GoldKing=

Мы с вами - буквы в этих строчках.
И я главенствую над фсем.
Веду вас тропкою в цветочках
Моим фарватером фонем.

За ручки буквы взялись дружно,
Фсе кувыркаются, шалят.
Им дисциплиницца не нужно.
Мы ж с вами в ДеЦтве! - говорят.

И вдруг тебе здесь не комфортно,
ВалИ, пока вас не ушли.
Здесь только те, кому курортно,
Кто от Любви произошли.

Ко мне сюда вход через лужу!
Через ручей, который вброд,
Подземным замком через стужу,
А иногда - спиной вперёд.

И можно даже вверх ногами,
Но без туфлей и пиджака.
Ведь дети знают это сами,
Раз! -
Уже ТУТ!
Н-а-в-е-р-н-я-к-а!

Вы ТАМ - во взрослости сидите!
Забыли Заповедь Любви!
Во тьме улыбкою светите!
Ведь с ДеЦтвом встреча -
ви-за-ви!

ДеЦкий поэт =GoldKing=

Вот славный конструктор - словесное Лего.
Красивая рифма, как замки из снега.
Стихами гуляешь - с дороги б не збицца.
И даже вот так - невпопад заблудиться.

Словесное Лего взерошит мозги!
Ведь в мире молчания не видно не зги!

=GK=
~~~~~~~

Спешите жить сегодня
и сейчас!
Потом и где-то будет по-другому.
Ведь их всё больше, чем с тобою нас,
И фсе хотят фсё сделать по-иному.

А ты не дрейфи! Мы ж ЕЩЁ с тобой!
Хочу жить вечно! Фсё идёт по плану.
И злой Судьбе объявим смертный бой!
В награду за прекрасную Нирвану.

Награда после смерти? Не форсаж!
Давай её заранее! в рассрочку.
Устроим мы пожизненный кураж.
И лет через 500 поставим точку.

Нет! точку с запятой! Так лучче будет.
Вдруг кто из нас про это не забудет...

Сегодня первый день!
Так, что - вперёд!
Начало беЗконечной эстафеты.
Буцай судьбу коровою на лёд!
Себе её примеряй эполеты...

Судьба тебя пиная понемногу,
Пускай себе свою сломает ногу!

Козак=GrafBorisfen=
~~~~~~~~~~~~~
Эххх!

Где найти бы дождик нам
Чтобы стать моложе,
Чтобы меньше стать годам,
Да и ростом тоже.

Чтоб под зонтиком как встарь
На смешной аллее
Заглянуть в родной букварь
Чтобы стать децкее!

Я конечно ж не забыл
Как кЛивлять лягуСек!
Замурзыканым как был,
Ат ступней до уСек.

И на голову мне стать
Галстук не мешает!
Только годы не отнять,
Борода не тает...

Эх, махнул бы я сейчас
Босиком на речку!
Зарулил бы в первый класс,
И залез на печку.

В книжку б со свечой нырнул
В лужу как,
с разбегу.
Мир на санках кувыркнул
По святому
снегу.

Молоко б на пол разлил
И погрыз моркови,
Из ладоней бы испил
Маминой любови!

Поглядел бы я на мир
С плеч широких папы,
Как устроили свой пир
Взрослые растяпы!

=GoldKing=


Нам, детишкам, вас - мам учить и учить!

- Віка, а скільки твоєму батькові Лєт?
- ТЛІ!
- В ЯК СЕ ТАК???
- А він стал батьком, коли я народилась!
===
Пестуючи своїх діточок, ви псуєте батьків своїх онуків! В може й ні...
====

Мы, детишки, фсе родились,
Чтобы в детстве
п р з и и ь.
 о е в л с
Чтобы мам фсех научить,
Чудо-мамочками быть!

Научить их малолетству,
Нам обновки покупать,
С нами доброму соседству,
Очень чутко ночью спать.

Штопать, гладить и стирать,
В детский сад не опоздать.
На работе о детишках
Фсем подружкам рассказать.

Что бы быть фкусснее лету,
Мигом выбрось сигарету!
На язык намажь мне мёд!
И конфетку брось мне в рот.

Мама мамочка моя -
Я люблю тебя не зря!
Если бы не я с панамой,
То бы ты не стала
м
  а
    м
      о
        й
          !

ЛУЧЧЕЕ СРЕДСТВО БЫТЬ МАМОЙ - ЭТО ДЕТИ! А луччее средство стать папой - сделать маму! =GoldKing=

Если скуЦьность надоела,
НуЗно вам пЛидумать дело!
Быть несносной я могу -
ОбЛаСЦЯйтесь, пАмАгу!
Телефон мой 005 -
Нужно в ДеЦтво
набиЛать!

=GoldKing=12.12.2023 /Весёлая Бермундия/
http://stihi.ru/2023/12/12/321

Набилаю, набилаю,
В детство я хочу!- кЛичу
Слышу кто то отвеЦяет:
Надо бабушку к вЛаЦю... =Наталия Вербицкая= 17.12.2023

Сто п бабуля не скуЦяла, я кЛицяла и скакала!
АЗ тЛи Лаза кувыЛкнулась,
Сто п бабуся
У
Л
Ы
Б
Н
У
Л
А
С
Ь
!
У тебя Зе ноги две! - ты постой на гАлАве!
ВвеЛх тоЛмаСки фся планета -
Мы з с тобой в каЛмане лета!...
Там фсегда гуляю я -
Там Зе луццие дЛузья!
ПЛихАди ко мне в каЛман! -
Я тебе каМхветку дам!

Эх, вспотеля я немала - ДеЦтво ей
Н
А
П
О
М
И
Н
А
Л
А
!
=GoldKing= 18.12.2023

~~~~~~~~~~~~~~~~~
Добру не потрiбнi фанфари!
Історії для натхнення
·
В Андах жили два ворогуючі племені, одне в низині, а друге – високо в горах.
Якось горяни напали на жителів долини і як трофей забрали з собою в гори маленьку дитину однієї з сімей. Жителі низин не вміли залазити на вершину. Вони не знали гірських стежок, не знали, де шукати горян і як вистежити їх на кручі. І все одно вони спорядили своїх найкращих бійців у гори, щоб ті повернули дитину додому.
Чоловіки пробували один спосіб скелелазіння за іншим. Вони випробовували одну стежку за іншою. Але за кілька днів важких зусиль змогли видертися лише на пару сотень футів.
Вирішивши повернутись, вони побачили, як до них йде мати дитини. Вони зрозуміли, що вона спускається з гори, на яку їм не вдалося вилізти. А потім вони побачили, що на спині вона несе дитину. Як таке можливо? Один із чоловіків привітав її і сказав:
– Ми, найсильніші чоловіки села, не змогли залізти на цю гору. Як тобі це вдалося?
Вона знизила плечима і відповіла:
– Просто це була не ваша дитина.
© Марк Віктор Хансен “101 історія для мам”

======
Під час блокади, цю маленьку дівчинку евакуювали із Ленінграду.
Оленка її звали. А прізвище своє вона забула, такою вона була маленькою і змученою. Вона втратила всю сім’ю; маму, бабусю, старшого братика…
А її знайшла спеціальна бригада виснажених дівчаток – тоді ходили по квартирах страшною блокадною зимою, шукали діток, у яких загинули батьки або при смерті були…
Ось і Оленку знайшли і змогли відправити в евакуацію. Вона не пам’ятала, як дітей везли в вантажівці по льоду, не пам’ятала, як попала в дитячий будинок; вона маленька була. Як виснажений гномик з великою головою на тонкій шийці…
І вона вже не хотіла їсти. Таке буває при дистрофії. Вона лежала в ліжечку або сиділа на стільчику біля грубки. Грілася. І мовчала. Думали, що Оленка помре. Багато діток померло вже в евакуації; сильне виснаження, і немає сил жити і їсти. І гратись. І дихати…
І одноногий фронтовик дядько Коля років двадцяти від народження, зробив із старого рушничка ляльку. Якось підрізав, загорнув, пришив, – вийшла потворна лялька. Він олівцем намалював ляльці очки і ротик. І носик-закорючку.
Дав ляльку Оленці і сказав серйозно: “Ти, Оленко, гойдай ляльку. І вчи її їсти, добре! Ти тепер її мама. І вже подбай про неї.
Бо вона хворіє і така слабка. Навіть не плаче!”
І ця Оленка раптом вчепилася в ляльку і пригорнула її до себе. І почала гойдати і гладити тоненькими ручками. А за обідом годувала ляльку кашею, щось їй шепотіла лагідне. І сама їла кашу і шматочок хлібчика.
Ну ось, Оленка і спала з лялькою, і біля грубки її гріла, обнімала її і піклувалася. Про потворну ляльку зі старого рушничка з намальованими очима…
Дівчинка вижила. Тому що їй не можна було помирати; треба піклуватися про ляльку, розумієте?
КОЛИ ТРЕБА ПРО КОГОСЬ ПІКЛУВАТИСЯ –
ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНА СИЛА ЖИТТЯ ДЛЯ ДЕЯКИХ ЛЮДЕЙ.
Для таких, як ця дівчинка. Яка стала медсестрою згодом і прожила довге життя. І руки її були завжди зайняті. А сердце – наповнене…
© Анна Кир’янова
=====
Однажды мы с папой остались одни. Мама улетела к бабушке аж на 2 недели, и наконец наступила свобода.
Посуду мыть - не надо!
Переодеваться после улицы -не надо!
Заплетать косичку каждое утро -не надо!
Трогать уличных кошек и собак -можно!
Смотреть футбик с Диего Марадоной в два часа ночи -можно!
Анархия длилась неделю. И тут кончились деньги. До получки три дня.
И мы с папой пошли сдавать бутылки.
В киоске, где принимали тару, денег не давали, на вырученное можно было взять что-то из товара. "Выбирай!" - щедро махнул рукой папа.
Считать деньги я уже умела.
- Давай купим девять..или нет, получается, десять! - пива и лимонада!
- Ты так пить хочешь, что ли? - засмеялся папа.
- Неее! Ну просто, вот кончатся опять денюшки - и зато будут бутылки, чтобы их сдать!
Папа покраснел.
Потом позеленел.
Потом утащил меня домой, оставил, и через два часа вернулся, нагруженный пакетами с тархуном и дюшесом, импортными чипсами, шоколадными вафлями, "Мишками на севере", мороженым и малоинтересной какой-то всякой едой.
Я чавкала под тот самый легендарный "Гол столетия" в матче "Аргентина - Англия". Только краем уха услышав папино: "Дочь. Пока я жив - ты никогда ни в чем не будешь нуждаться".
Перед встречей мамы в аэропорту мы вместе пыхтя убирались дома, и заплели мне первую косичку за полмесяца. Нечаянно запутав в неё пуговки от платья.
Интеллигентная мама за всю жизнь выругалась только однажды, выстригая куски косы безнадёжно застрявших в пуговицах волос.
И зажили мы по-прежнему: каша на завтрак, лимонад в награду, "Приключения Электроника" и "Три мушкетёра".
Ещё каких-то 2 недели - и я стану старше тебя, папа.
У меня с детства твой суровый прищур, и косметолог ругается, представляешь?
И любовь к чаю с гвоздикой и пахучим некрасивым садовым розам.
И косы я и сама плету ужасно коряво, пап, но сейчас уже и не нужно, я уже взрослая, пап, у меня стрижка.
Я ни черта не серьезная, как мечтала мама. А Марадона оказался наркоман и сутенер, но это же неважно, пап, правда?
Что-то другое в жизни важно, папа, что-то другое. Я ещё не знаю, я ещё учусь.
Потихоньку живу, папа. Ни в чем не нуждаюсь.
И ещё каких-то 2 недели - и я навсегда стану старше тебя.
Так странно, папа.
 © Диана Азизова


Живя в Берлине, Франц Кафка каждый день прогуливался по парку. Там он однажды встретил маленькую девочку, которая потеряла куклу и громко плакала. Кафка предложил ей помочь в поиске и встретиться на том же месте на следующий день.
Куклу знаменитый писатель, конечно, не нашел. Но зато принес написанное им от ее лица письмо. «Пожалуйста, не огорчайся моему отсутствию, — зачитывал вслух Франц. — Я уехала в путешествие, чтобы повидать мир. Буду писать тебе обо всех своих приключениях». Следующие несколько недель они встречались в парке, и писатель читал девочке письма, в которых кукла в красках описывала свою поездку.
Вскоре у Кафки случилось обострение туберкулеза, и ему потребовалось отправиться в санаторий в Вену. Перед этой поездкой, ставшей для писателя последней, Кафка встретился с девочкой и подарил ей куклу. Она была совершенно не похожа на ту, что девочка когда-то потеряла. Но к ней прилагалась записка: «Путешествия изменили меня».


В одному із штатів Судану, вчителька вирішила мотивувати своїх учнів до хорошого навчання і в якості подарунку, вручити накращому учневі нове взуття. В школі вчились діти із дуже бідних сімей і практично всі були погано вдягнуті і взуті.
Дітям сподобалась ця ідея. Всі почали писати твір, в очікуванні отримати приз.
Протягом пів години всі учні написали свої роботи і почали їх здавати. Прочитавши всі твори, вчителька була збентежена, кому подарувати подарунок? Всі роботи учнів були достойні найвищої оцінки.
Вона запропонувала потягнути жереб кожному учневі і попросила щоб кожен написав своє ім’я на листочку. Кожна дитина, виконала вимогу вчительки і кинула листочок в коробку.
Змішавши всі листочки, вчителька витягнула один і назвала ім’я “переможця” – Вафаа Абделькарім!! Всі діти зааплодували в долоні і почали щиро її вітати.
Дійсно, дівчинка була достойна цього подарунка. Вона ледве виходжувала в старих як хлам порваних чобітках. Але це не завадило їй бути однією з найуспішних учениць школи.
Коли вчителька повернулась додому вона розповіла своєму чоловіку цю історію….. і заплакала….. Чоловік здивувався. Він не розумів, чому дружину так сильно збентежила ця історія і чого вона плаче.
Відповідь дружини вразила чоловіка і заставила заплакати і його!
Правда в тому, що коли вона подивилася інші листочки в коробці з іменами, абсолютно на всіх листочках було написано ім’я “Вафаа Абделькарім”!
Діти розуміли, що всім їм було необхідне взуття, але стан черевиків Ваффаа був вкрай критичним. І незважаючи на свою потребу, кожен із них вирішив віддати цей подарунок однокласниці.
Сауле Азім
ЗАПИТАННЯ: Чи здатні наші діти на таке?

Добру не потрібні фанфари!

У шкільній їдальні працювала Марія. Проста жінка. Мовчазна, постійно на чомусь зосереджена… Вона ні з ким ніколи не спілкувалася. І балакучі колеги дивилися на неї, м’яко кажучи, з осудом.
А ми, молоді вчителі, відверто зневажали її за те, що вона після роботи несла додому різну їжу в баночках. Дехто думав, що у Марії чоловік п’яниця. Напевно, він пропиває всі гроші, і тому немає що їсти. Інші вважали, що вона від жадібності задихається: збирає гроші.
З висоти щойно отриманого диплома ВНЗ легко засуджувати…
Ми вчителі, читаючі розумні книги, виховавші молоде покоління – і тітка з їжею. Хіба можна порівнювати?!
Якось в учительській наша компанія влаштувала посиденьки. Молода вчителька Ніна читала вірші. Читала дуже гарно. Не слухати її було неможливо. Ми завмирали від кожного слова. І почувалися на вершині поетичного блаженства. А як інакше? Молоді, освічені, добре одягнені люди, які розуміють мистецтво.
Ніна перестала декламувати, подивилася на нас каламутним поглядом і сказала: “Поезія змушує душу жити. Якщо я перестану розуміти вірші, то перетворюсь на тітку Марію зі шкільної їдальні”. Ми всі сміялися.
Ввечері мені потрібно було перевірити твори на вільну тему – про добро. Писали семикласники. Вони бачили добро і у праці лікаря, і в руках мами, і у випеченому свіжому хлібі.
А один твір “вдарив” мене по щоці. Від сорому запаморочилося в голові, піднявся тиск. Дівчинка написала, що у їхньому під’їзді живе стара, нікому не потрібна бабуся. І що до неї щодня по два-три рази приходить Марія із шкільної їдальні. Вона приносить їжу, прибирається, виносить сміття. І, виявляється, що вона має ще кілька підопічних. Через два під’їзди – багатодітна родина. І чоловік п’є. А бідна мати намагається прогодувати кількох дітей. І до них теж Марія приходить.
Другого дня в учительській я мовчки простягнув зошит із твором вчительці Ніні. Вона пробігла очима. Зблідла – і швидко вийшла.
А потім у класі я при всіх дівчинці сказав: “Дякую тобі. Ти вказала мені на добру, милу людину. Я не помічав її. Спасибі”.
Мої семикласники здивовано дивилися на нас. І я прочитав її твір вголос…
Добро робиться тихо, все інше – театр.
Автор – Георгій Жаркий

Добру не потрібні фанфари.
Та пафос трибуни "На біс".
Воно тихо ген, як мольфари
Тримають землі нашій вісь.

...У нашій школі працювала
Бабуся літня у їдальні,
Така тихенька, та мовчала,
І погляд свій завжди ховала.

Увечері після роботи
У баночках харчи несла,
Навіщо їй такі турботи?
У склянках геть без позолоти.

Навколо фсі подейували,
Що чоловік її - п’яниця,
На їжу кошти жалкували,
І може, навіть, й чаклували...

Одного разу вчителі
Зібрались фсі на посиденьки
Читали в захваті вірші





22.05.2023
Оксана Патик: «Портрет Володі Івасюка на похороні мала нести Софія Ротару, її не було, в національному вбранні це довірили зробити мені»
Травень 1979 року назавжди ввійшов у історію України місяцем скорботи, туги за Володею Івасюком, який так рано попрощався з білим світом, і місяцем нашого національного сорому — композитора вже після смерті почали шельмувати, називати п’яницею і навіть божевільним. Кому ж завадив молодий обдарований композитор, поет, який у 1970–их роках спромігся однією лише піснею змусити республіки Радянського Союзу розуміти українську мову? Львів прощався зі своїм улюбленцем, якого шанували всі: і малі, і сивочолі. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому. Це була небачена у ті роки процесія, фактично непокора радянській владі, правоохоронцям, суду. Це була відповідь на всі наклепи, нашіптування, побажання й рекомендації партійно–владної верхівки, залякування судових органів не йти на похорон «самогубця». Давалися ж ці вказівки під загрозою відрахування з вузу чи звільнення з роботи. У львівських вишах саме цього дня призначили комсомольські збори з обов’язковою явкою. У версію самогубства, яку переконливо намагалося довести кадебістське і комуністично–прокурорське радянське «правосуддя», ніхто не повірив. Пошепки усі казали — вбили…
22 травня на похорон прийшли тисячі–тисячі львів’ян, а також приїжджі з сіл та з інших областей, їх було приблизно п’ятдесят тисяч. Серед них і студенти, зокрема й Львівської консерваторії, де навчався Володя. Якщо приїжджі були з жалобними вінками в руках, то водії львівських таксі запитували, для кого призначені їхні вінки. Коли прибульці називали ім’я Володимира Івасюка, то їм відчиняли дверцята і везли безкоштовно, не брали грошей. Жодної квітки у Львові було не знайти, усі вони там — біля Володі, останні живі квіти його останньої весни. Коли труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, винесли з помешкання, її хотіли встановити у довжелезну машину, яку надала консерваторія. Скандування сотень голосів: «На руки! На руки! Нести!!!» — не дозволило цього. Труна тихо пливла на раменах студентів Львівської консерваторії до Личаківського цвинтаря, і злива квітів не лише летіла на дубове віко, а й встеляла останній земний зелений шлях великого українця.
Попереду траурної процесії у національному строї йшла і несла у руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Володимира Патика, студентка медінституту Оксана.
Лише через 38 років, у травні 2017–го, вона дасть своє перше ексклюзивне інтерв’ю. І робив я його для читачів газети «День».
Оксана Патик: «Навпроти львівського Володиного помешкання на першому поверсі жила пані Стефа Казімірська, з якою дружила моя мама. Звісно, що Патики зналися з Івасюком, а хто тоді з львівської інтелігенції його не знав? Він же мав неймовірну популярність. І навіть те, що у чернівецькій квартирі Івасюків ще при житті композитора на видному місці висів прекрасний натюрморт з гладіолусів роботи мого батька, це говорить радше про любов і пошану до таланту великого українця. Мав за честь зробити такий подарунок, і зробив!  Коли Володя зізнався, що гладіолуси — його улюблені квіти, тато не роздумуючи зробив з величезною радістю свій дарунок. Так виглядало, що робота чекала на нього.
Дуже добре пригадується мені той час, коли Володя ще 24 квітня пішов з дому і не повернувся. Його шукали і чекали 24 дні!!! Пані Стефа, звісно, знала більше за нас з мамою. І щоразу, коли Казімірська приходила до нас, то мала хоч сумні, але якісь новини.  Не хотілося тоді вірити у трагедію, але час минав і нічого втішного в тому не було.
Коли закатоване тіло Володі знайшли в Брюховицькому лісі, то мама Івасюка Софія Іванівна та пані Стефа (як найближча сусідка) ходили на впізнання. Ясно було, що вбили… Не зрозуміти і не бачити цього звірства не можна було. Але кричати, волати чи робити якісь гучні заяви тоді, у 1979–му, важко було… На тілі закатованого не було... очей, суцільна рана. Нелюди поламали Володі пальці на обох руках. «Пальчики мої, пальчики...» — раз у раз повторював батько біля синівського гробу. Бузувіри по–звірячому знущались із тіла музиканта і композитора, щоб зробити останні хвилини його земного життя тернисто нестерпними.
 Усе вийшло якось випадково. Принаймні, тоді так виглядало. Хоч з роками починаєш розуміти, що випадкові речі у нашому житті є зовсім не випадковими. Уже приїхали Левко Дутковський та Назарій Яремчук з Чернівців, Василь Зінкевич прибув з Волині. Прийшли колеги та найвірніші друзі звідусіль… Усі чекали Софію Ротару. Похорон затримувався. Родина та близькі покійного Володі Івасюка сподівалися, що саме Софія піде на чолі траурної процесії і понесе Володин портрет.
Ба більше, бойова пані Стефа (до речі, дружина професора математики) відважно пішла до директора Личаківського цвинтаря (родині було не до того) і узгодила формальності щодо поховання там. Керівник дав згоду, затримка була з документами від влади.
Софія Михайлівна з ансамблем «Червона рута» перебувала  у гастрольному турі на Далекому Сході. У ті часи скасувати концерти було рівносильно зраді Батьківщини. Тоді Ротару вирішила, що співатиме лише Івасюкові пісні, а глядачі, як один, уставали зі своїх місць і стоячи слухали їх…
Ми ж цього не знали і не могли знати. Якби то нинішні можливості зв’язку… Звісно, що дерев’яного хреста попереду тоді нести не можна було, озвірілі комуністи та їхні боси цього би просто не дозволили. Було підготовлено портрет Володі у миртовому вінку…
Знамените фото роботи львівського митця Романа Барана було всім рідне і знайоме, адже його знали з обкладинци на платівці фірми «Мелодія» 1977 року «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка», яка розійшлася мільйонними тиражами). Протягом 1977–78 років вона мала аж вісім перевидань. Реальні тиражі навіть складно уявити!
Знову ж, нічого випадкового! Коли усі зрозуміли, що Софії Ротару не буде, моя мама сказала: «Може, Оксана то зробить…» Ми мешкали близько, п’ять хвилин ходу. І я швиденько побігла додому, щоб перевдягнутися. Треба віддати належне моїм батькам — тато — відомий художник, мама — лікар — які не могли зрадити чи бодай на мить відступитися від горя всього українського народу. Передати тодішню атмосферу словами просто нереально. Моя мама у той час мала велику колекцію вишиванок. Я вдягнула чорну борщівську шерстяну сорочку, до речі, ношу її й донині, осучаснену і модернізовану. Як і вбираю ту саму крайку та плахту… Ще влажуся в них. Увесь стрій передам колись своїй онучці Маланці, якій тепер чотири місяці.
Мені було тоді 19 років і я навчалася у Львівському медичному інституті на третьому курсі. Ні після похорону Володі, ні пізніше, мені ніхто не сказав жодного слова проти, ніхто не викликав, не дорікав, не виховував… Та й на екзаменах мене «не завалювали». А могли!!! Хоча багатьох моїх однокурсників викликали в деканат. Значить слідкували, значить знали в обличчя кожного.
Коли Михайло Григорович, батько Володі, сказав: «Виносьте!» Софії не було, і чекати її більше не могли, для мене все відбулося наче в найстрашнішому сні, наче в тумані …
Траурна процесія розтягнулася на кілька кілометрів. Стільки людей на похороні Личаківський цвинтар, мабуть, ще не бачив за всю свою історію. До нього від помешкання Володі йти пішки від сили хвилин 15, а видавалося, що йшли півтора години. Весь транспорт зупинився. Ніде не було видно жодного міліціонера. На тротуарах, узявшись за руки, стояли в ланцюгу молоді хлопці, охороняючи похорон. Усюди, де було можна бачити процесію, охочі це робили: з дахів будинків, балконів, дерев...
Я повільно йшла попереду. Що робилося позаду не бачила. Лише згодом дізналася, що за мною у глибокій зажурі ступали Левко Дутковський і Назарій Яремчук. Буковинці несли великий вінок із живих білих квітів.
Володя був неодружений, тож, за національним звичаєм, першим вінком був «кавалерський», він виявився найбільшим серед інших, його й несли Левко з Назарієм.
Також не могла бачити, але знала, що позаду йдуть поети–піснярі Ростислав Братунь (як виявилося — єдиний представник від влади; вірний друг і співавтор покійного, разом написали 30 пісень), Роман Кудлик, Богдан Стельмах, Степан Пушик, Микола Петренко, Мирослав Воньо, Юрій Рибчинський, співак Василь Зінкевич, композитори Вадим Ільїн та Ігор Білозір (останній тоді ще — студент Львівської консерваторії), письменник Дмитро Герасимчук, поетеса Ганна Канич, ректор консерваторії Зенон Дашак, Лешек Мазепа, професор, педагог Володі в консерваторії.
Добре пам’ятаю виступи Ростислава Братуня і Романа Кудлика. Й досі дивуюся як вони могли взагалі говорити… Емоції зашкалювали, звідусіль чувся не плач, не стогін, а щось настільки зболене, про яке не опишеш і не розкажеш… Коли студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій», а потім, з опусканням труни в яму — і «Червону руту», сліз не соромився ніхто… Окрім, «тайняків», яких львівська інтелігенція вміла розрізняти і в натовпах, адже це не люди: без серця, без душі, без жалю, без обличчя. Якась сіра маса, якесь «воно». І їх тоді на Личакові було предостатньо.
Благо, що шваґер Володин Любомир Криса —професійний фотограф, який зберіг для історії безцінні реліквії–знимки. Навіть я, переглядаючи їх нині, здригаюся і дуже довго прокручую в пам’яті той травневий день 1979–го. Знаю, що в самогубство брата ніколи не вірили ні старша з сестер Галина, ні молодша — Оксана. Івасюки були високо інтелігентною патріотичною родиною, і як би її не плямували комуністи, вони нею і залишилися.
Роман Іваничук, який дуже любив Володю Івасюка, у своїй книзі «Благослови, душе моя, Господа» достеменно підвів риску під тим, про що всі здогадувалися, але мовчали: «Смерть його була потрібна для нагнітання серед інтелігенції липкого почуття страху. Ось ти втішаєшся славою, ти став улюбленцем публіки, твій рейтинг вищий, ніж у вождів, — невже не розумієш, що це заважає офіційній владі? Для нас, окупантів, найстрашніші речі — лідер і прапор. Тому ми лідерів компрометуємо або вбиваємо, а без них прапора ніхто не підніме. Який би ти не був талановитий, не забувай, що міру твоєї популярності повинні встановлювати ми; крім того, ти мусиш дати привід, щоб тебе хвалив народ, а ми в першу чергу, візьми від нас похвалу, посаду, подачку — і публіка до тебе вмить охолоне, зате ми вже тоді підведемо тебе під відповідний ранг — талановитого, відомого, видатного, присвоїмо тобі навіть звання генія, якщо позбудешся сверблячки лідерства, — а ні, то буде таке саме, як тому повішеному в лісі: тебе оголосять божевільним алкоголіком, тебе ніхто не захистить і після смерті, і навіть матері не буде дозволено доступитися до твого тіла, щоб вона не побачила на ньому слідів насильства... Таке ми зробили з Івасюком і не побоялися його світової популярності, а з тобою нам легше буде владнати справу...»
Влучніше не скажеш! Чесно, гарно і правдиво. Які лише нісенітниці не поширювалися, щоб очорити світле ім’я Володі. Навіть у голову подібне не могло прийти. Але наш народ розумний і добре знав та знає хто справжній вбивця.
Окрім фантастичної кількості квітів, що приносили люди на могилу Володі Івасюка, також залишали дуже багато авторських віршів, присвячених йому, часом дуже цікавих і навіть професійних, а також різні записки, звернення, інформації та інше. Так сталося, що не змогли на похорон приїхати  надзвичайно популярні Мареничі, проте з вуст у вуста передавалися слова, які вони написали на вінку і принесли його на могилу наступного дня : «Спасибі, брате, за любов жагучу до рідної Вкраїнської землі, в віках твою «Червону руту» співати будуть солов’ї!»
Розповісти детально про все я не могла не лише через місяць чи рік, навіть і через десятки років!»....


хвастать,
Себя собой дарить - не чьё-то брать!

Вот сотворишь не ад, кусочек сада,
Научишь фсех не жрать, а созидать!
Тогда БЫТЬ МОЖЕТ кто-то будет рада,
Твоё варенье с чаем прочитать.

О. Почти на моё День Варенья!
28.06.2021=GrafBorisfen=/Бермундия - незакрытый пуп Земли, гАвАришь? Ладно. СПИ ПОКАМЕСТ! Проверим, а там будеть ясна, хто я тИбе - мама, али папа!/

Пы/Ны. В смысле - опослянаписаннава. Мине инада каэцца, шо я - отот волк из отаво мультика...

Пы/Ны2. И не вздумайте снова проглядеть энтот мульт! А то вдрух ненароком себя там узреишЪ! В качестве кабана или тупопотапыча "яшгаварилненада!"...

https://youtu.be/lIQ2GVvW0QQ

Пы/Ны3. Кстати! Я предупреждал! НЕ ВЗДУМАЙТЕ ЧИТАТЬ! не для тебя сьи буквы! Т.е. - кто прочитал - САМ ПРИЗНАЛСЯ!