Долі, мов ріки, сходяться вмить
І де у них русло — там безодня чи спокій?
Хтось має йти, а хтось зупинить.
Хтось має щастя, а хтось і мороки.
Ми думаєм — вибір, а це лиш гра,
Та в тієї пустунки вже розкинуті карти,
Та іноді серце сильніше пера
Хоч нам і здається, що цього не варті.
Бо все, що минуло, не гасне дарма
І світло крізь тіні знаходить свій шлях..
Та доля шепоче — життя не зима
І зараз твій час подолати свій страх.
Залишить минуле — де біль і зневіра,
Зірватися з рамок до здійснення мрій.
І кличе вперед, де народжується віра,
І вперто штовхає й закликає до дій.
І мрії розквітнуть, мов зорі ранкові:
Вони нас ведуть, де серце палає,
Де ночі до ранку нестрими и казкові,
Де любов і бажания нас огортає..
Нас ночі ведуть у світи загадкові,
Тремтять наші тіні у сяйві нічнім.
У поглядах жар і слова любові..
Зливаються душі у подиху рим..
Долi
© Copyright: Елена Белозуб, 2025
Свидетельство о публикации №125112301096
Свидетельство о публикации №125112301096
Рецензии