Обожнюю сміятись — аж сльози з очей,
Від простих дрібниць, від буденних речей.
Люблю цей порив, що у серці лунає,
Коли світ навколо раптово палає.
Обожнюю сміятись — як сонце в зеніті,
Як ранкові промені, ніжні й розквітлі.
Цей сміх розгортає усю мене враз,
Та все ж є щось більше… і це тільки в нас.
Бо сміх — він минущий, як подих весни,
А ти — моя пристань, де сходять вогні.
У світлі твоєму я серце лишаю,
В обіймах твоїх я себе відчуваю.
Ти — спокій у вирі гучних берегів,
Ти — тиша у серці розбурханих снів.
У погляді теплому світ зупиняється,
І серце до тебе щоразу вертається.
Обожнюю хвилі прозорих хвилин,
Коли світ сміється без зайвих причин.
Та поряд з тобою і сміх мій інакший —
Він ніжний, глибокий, безкрайній і справжній.
Обожнюю смiятись
© Copyright: Елена Белозуб, 2025
Свидетельство о публикации №125112301072
Свидетельство о публикации №125112301072
Рецензии