Я була колись тихою, ніжною, щирою,
Довіряла усім, берегла кожен сміх.
Та ніжність змінила я кригою сірою
І стервою стала — тепер я за всіх.
Я сміялась вітрам, під дощем танцювала,
Вірила, що біль розтане, мов скло.
Та життя без вагань мої крила ламало,
І в серці залишились лиш холод і зло.
Я вірила людям, клялась у довірі,
І тримала їх руки, коли було зле.
Та за спиною вбивали тихо й без міри,
Викрадаючи серце, що їх береже.
І тепер я — як буря, холодна і вперта,
Я сміюся там, де колись би мовчала.
Моє серце в броні, моя воля — як стерта
І все що було, тепер вже немає.
Тож кличте як хочете — я це прийму,
Стервою бути мені до лиця.
Бо я відтепер у цей світ не піду
І вам я не раджу відкривати серця.
Стерва
© Copyright: Елена Белозуб, 2025
Свидетельство о публикации №125112301063
Свидетельство о публикации №125112301063
Рецензии