Стою на стику ночі та вогню…
І груди знову біль нестерпний душить…
Я відчуваю іноді, що йду
Туди, де, і не маю зовсім бути…
Я відчуваю холод, наче скло,
Що ріже почуття безжально навпіл…
Від чого все ж тікаю та про що
Не маю знати у закритім «завтра»…
Але горять два вогника очей,
Та губи шепотять неспинно рими…
Я саме тут тому, що із речей
Обрала слово, віру та чарівність…
Від того й кроки всі мої легкі…
Від того мене пестить тихо вдача…
Я хочу почуття свої палкі,
Віддати їз натхненням на додачу…
Тож, колисаю відданість свою
Та додаю пікантності, що рушить
Стик ночі та вогню, де я стою,
Бо це лиш надихає, а не мучить…
(Ніка)
Листопад 2025
Стою на стику ночi та вогню
© Copyright: Вероника Удовиченко-Ивашина, 2025
Свидетельство о публикации №125112202848
Свидетельство о публикации №125112202848
Рецензии