Ходить по свiту горе-бiда

Ходить по світу, не має спочинку, горе-біда
Де не зайде, там і тут, щаслива завжди вона.
Як же прогнати її з дому, з землі, таку злісну?
Хто би міг подолати її назавжди, звісно?

Світ був щасливий безмежно без неї.
Все зеленіло, росло без біди злої цієї.
Досконалість у всьому, у кожному була —
Гармонія рясно на землі та на небі цвіла.

Створивши все, а на останок і людей
На образ свій — сповнення гарних ідей,
Зрадів Небесний люблячий Творець
— Все дуже добре, — сказав він під кінець.

Отець бажав лиш щастя та любові
Усім розумним творивам та ніколи
Він не хотів від них роботів роботи,
А щоб жили та мали любові ноти.

Творець не змушував Його любити.
Та вдячність у серцях мала зростити
Любов до Нього, за золоті дощі добра,
Що отримали вони від Бога за дарма.

Не тільки про людей тут мова йшла.
У  синів небесних, теж до Бога любов була.
Лиш був один, що з гордості себе зганьбив.
Він зрадив Батька, бо себе єдиного любив.

Противником, а тобто сатаною, він тоді став
Та деяких братів своїх на шлях злий по підбивав.
Збрехав він також Єві — жінці Адама коханій.
Плід з дерева, що Бог сказав — не їж, — їла без вагань.

Пішла до любого свого, коханого свого Адама
Та й плід, що був лиш символом знання добра і зла,
Дала йому та болю завдала Отцю — невдячна.
Адам з;їв від плоду, ще й знайшов собі винуватця.

Він переклав свою вину на люблячого Отця,
На Того, Хто дав йому безмежне щасливе життя.
Вже Єва була не така, вона плід заборонений дала.
Прийшла з непослухом біда — смерті рідна сестра.

Біді прийде кінець, ще на початку пообіцяв Отець.
Надію не втрачав, бо знав своїх вірних овець.
Тому послав на землю первородного свого —
Сина вірного, аби спасти тих, хто любить Його.

Не буде причини для сліз, тільки з радості
Біда зникне назавжди, не буде зрадливості.
Любов запанує та мир і без заздрості,
Бо слухатимуться Бога Єгову з вірності.