Вже зранку за вікном похмурий дощик,
Старанно виполіскує траву,
Стрибає по калюжах, як горобчик,
З дерев змиває втрачену красу.
У вибоях купає мідне листя,
Змиває бруд зі східців і вітрин,
Шепоче щось безтямне, навіть злиться,
Про чай гарячий з медом і про джин.
Здається, дощик трохи застудився,
Тому такий сердитий і сумний.
Пішов би відпочив, не метушився,
Не знаю, ну якийся він чудний.
Поспав би у колисці до світанку
Під теплим пухом волохатих хмар,
Там вітер заспівав би колисанку,
Приготував малиновий відвар.
А вранці вже б прокинувся здоровим,
З усмішкою радів новому дню.
Ой, дощику, не будь твердоголовим!
Я вже й сама готуюся до сну!..
Та небо вкрите сірим абажуром,
За хмарами сховались промінці.
І дощ шумить і дивиться похмуро
В якомусь крижанім передчутті.
Дощ шумить
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125112007047
Свидетельство о публикации №125112007047
Рецензии