Останні подихи осінні…
Вже майже голий листопад…
Сьогодні вкрив дерева іній,
У срібних шатах гай і сад.
Відчула раптом вся природа
Відсутність сонця і тепла.
Не тішить серце прохолода,
Бентежить неба сум’яття.
Дерева, втративши чарівність,
Зимових ждуть уже скарбів.
Куди поділася граційність?
Скриплять і стогнуть від вітрів…
О, ці вітри! Такі мінливі!
То тішать, то руйнують чар,
То жартівливі і мрійливі,
То вносять смуток в календар.
Та все ж, яка це насолода
Крізь гілля споглядати світ
І відчувати, як свобода
Тебе запрошує в політ!
Мовчать задумливо дерева
У безоглядній наготі.
Перед очима – путь життєва,
Життям набуті врожаї…
Останнi подихи
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125112000272
Свидетельство о публикации №125112000272
Рецензии