Нескорений

Моє рідне, байдуже місто завжди мене штовхало в спину
- Тут для тебе не має місця, бо нема ні отця, ні сина!
Тут вирує суворий вирок, колорит каторжан колишніх,
І несуть на кормі буксири сумну карму на сірі тижні.
Моє рідне, південне місто обертає народ у натовп,
Де стискає ім'я та змісти, всі  відмінності в один атом.
Тому завжди тут дуже тісно, тому завжди самотньо в ньому,
Бо всі пошепки мають, звісно, злу історію про знайомих.
Моє рідне, портове місто  бере прийшлих на Понт Аксинський,
Та вже майже, як років двісті протидіє лихому війську,
Бо не має жалю та втоми. Його  норов страху не знає.
Моє рідне, забуте — ВДОМА  десь під захистом Миколая.
Ти звичайно мене навчило, як тримати удар та постать,
Як зшивати кінці та крила у часи лихих дев'яностих.
Приростило броню з шипами на гнучкий та дівочий тулуб,
Щоб не вивітрилася пам'ять,  не вдивлялася у минуле.
Моє рідне, кохане місто, тобі вдячна за всі науки.
У твоєму людському тісті є й прадавніх легенд сполуки.
Тому я нескінченно вірю у твою різношерсту зграю,
Мій чумацько - пташиний вирій, —  мій нескорений Миколаїв.
Лена Жажкова
17.11.2025.