З гори котиться білеє сонце.
Сороміє вчергове червоним.
З гори плаче струмочок на море,
Так не хоче ставати солоним.
Але в море зливаються ріки
І ховаються всі в океані,
Щоб розтанути в ньому навіки,
Розчинитися далі в тумані.
* Та єднаються ріки, мов душі,
Доки ми безсоромно байдужі.
Поки ми всі тупцюєм по суші,
Та пірнаєм в багнявій калюжі.
Наші душі злітають до Неба,
Після того, як скотяться - схоплять.
Після того, як зроблять, що треба,
Або те, що не треба, не зроблять.
Але душі легкі і прозорі,
Мов струмочки, що тануть під снігом.
В Небі котяться Сонце і зорі
І підсвічують нам білим світом.
* Та єднаються ріки, мов душі,
Доки ми безсоромно байдужі.
Поки ми всі тупцюєм по суші,
Та пірнаєм в багнявій калюжі.
Ю.П.
2025
З гори котиться бiле сонце
© Copyright: Юрий Посух, 2025
Свидетельство о публикации №125111801845
Свидетельство о публикации №125111801845
Рецензии