Крiпацтво

Тримай мене за талію, мій Пан,
Кружляй мене в танку стрімкої долі
Посеред мрій, обіймів і доган,
Охайно кладучи на плечі голі
Ослони чоловічої руки,
В якій відчутна міць м'якої сили... —
Їй всупереч, однак і завдяки
Застиглу кров мою штовхають жили
По всохлому руслу в міста джерел,
Змивають що сліди сором'язливі
І що жаги розтоплюють котел,
Збираючи з очей відверті зливи.
Від котрих і гремить душа пуста
І вкрай хриплять мої моральні гальма...
Їм всупереч тремтять палкі вуста
І падає з плечей життєва тальма —
Важка, неначе мотлох давнини;
Стара, немовби вік мого кріпацтва,
Мовчання й люті, хоті та вини...
Тепер ти – пан; я – тво'я вірна паства,
Твоя раба, увільнена від меж.
Заволодій, бери, коли кортіло.
Та й ти – мій раб; володарка – я теж
Й моїй жазі твоє звітує тіло,
Згораючи у внутрішній війні
Своїх бажань, моїх пручань і згоди.
Та вкотре межі рвуться руйнівні,
Заповнюючи вщент жіночі соти
Твоїм гарячим медом їстівним...
І лежимо удвох щасливі, ниці,
Допоки із каміну рветься дим
І з простирадла м'яті чорнобривці
Вбирають піт...
Згортає ніч п'янку
Холодний дощ, не проханий уранці,
Його що долучають до танку
Порабощені чуйністю коханці,
Від осуду які шукають тин.
А рима захища на ешафоті
Мистецький витвір з пальців, рук і спин —
Засуджену всіма поему плоті.

14 листопада 2025р.