Осінній дощ. Він тонко плаче з неба.
Холодна воля гонить хмари вдаль.
І тихий сум — нічого більш не треба —
Сховавсь у глибині забутий жаль.
Промокло поле, сірий ди;м прозорий
Стоїть над річкою, над сонним очеретом.
І листя жменька, що летить угору,
Танцює, вітер з маревом - дуетом.
Стукоче крапля у вікно моє,
Немов прощальне слово - твої руки.
І небо смутком срібним осінь ллє,
Сплітає тихі, сиві, сумні звуки.
Цей вічний дощ — він сльози поля сині,
Він шепіт трав, що полягли довіку.
І спокій дивний у моїй хатині,
Коли самотньо весен ждеш одвіку.
Осiннiй дощ
© Copyright: Елена Гешко, 2025
Свидетельство о публикации №125111106474
Свидетельство о публикации №125111106474
Рецензии