О, листопад! В душі ти - смутний гість.
Мовчазний холод обіймає плечі.
Вже й небо сіре, наче давня вість,
Що стелить тіні, що сумує недоречі.
Осиротіла золота краса,
Пожухлий шовк, мов річка, край дороги.
І павутинок сіті у лісах,
Наче в казковий світ нові пороги.
О, листопад! Ти - спогад про тепло,
Про дні зелені, що уже минули.
І тільки вітер б’ється в глухе скло,
Немов старий жебрак, забутий всюди.
Змовкли пісні, блідне сонце світлом,
А серце просить ласки і тепла.
Невже усе скінчилось із літом
І пустка сіра до весни прийшла?
Листопад
© Copyright: Елена Гешко, 2025
Свидетельство о публикации №125111106442
Свидетельство о публикации №125111106442
Рецензии