Роз шзд

             По несчастью,
             Или к счастью:
             Истина проста:
             Никогда не возвращайтесь
             В прежние места"
                Геннадий Шпаликов

      Через 9 років проживання під одним дахом в офіційному розлученні з чоловіком, через 9 років незчисленних страждань ( одразу скажу, що всі кінці та початки в нас самих, як і причини та наслідки) І все, що нижче, просто історія, всі негативи в котрій давно усвідомлені та прощені.
     Нарешті згода не тільки на розмін жилплощі, а й на конкретний її варіант були отримані. Почалася підготовка до роз'їзду. Особисто для мене вона нічим не утруднювалася: сама лише мебльова стінка , куплена у розстрочку, яку ще потрібно біло виплачувати. Холодильник на гроші моєї мами (Царство небесне!) Письмовий стіл доньки - одна з двох покупок для неї рідного батька*
?  Та одяганка .
     Велися переговори про кухонне начиння. Вдалося випросити в чоловіка скалку для розкочування тіста та сковорідку покійної свекрухи. Скалкою він просто не користувався, а сковорідки ще дві в нього були. Зайшла тяжба за стареньку ковдру для прасування.
     - Це ковдра моєї мами, галасував колишній чоловік.
     - Тоді знімай з себе все моєї мами, починаючи з трусів!
     Оскільки від трусів до пальта все на ньому було мамине, то питання про стару ковдру вирішилося на мою користь.
     Переїзд призначили на неділю, оскільки в будні працювали. До того ж на вихідні приїхали мій брат та вітчим допомогти з переїздом.
     Висота стель в квартирі покійної свекрухи, яку ми міняли, аж чотири метри. Стрем'янки немає. І звертається колишній чоловік з проханням
     - Попроси брата допомогти мені зняти люстру?
     - А ти віддаси мені подарований п'ятитомник Гріна?
      - Подумаю...
     - Люстру зняли. Гріна - не віддали....
     Ну, нічого іншого я і не чекала. Коли він виїздив з Харкова від першої дружини, то не лишив їй нічого, забравши всю бібліотеку, хоча точнісінько така була у свекрухи, куди переїздили. І обидва магнітофони, хоча у свекрухи, був, і записи в однісінькім екземплярі пісень Льоші Пугачова, що був спільним другом.
Через багато років спільна знайома сказала мені, що перезапис пісень просила єдина донька Льошки, але названа сума за перезапис змусила її відмовитися від заповітного бажання. Лишалося хіба що піаніно, подарунок бабусі по материнській лінії.
     В конкретному випадку піаніно у свекрухи також було, але нашій донці не лишалося!. Так що два дивани, крісло-ліжко та розкладушка від'їздили з колишнім чоловіком. НУ, а ми з дитиною спали на одному ліжку до її заміжжя. Складно пояснити, як важко ростити доньку на одну зарплату в радянські часи. В будь-якому випадку на двох вона не була розрахована.
     Аліменти мені по взаємній домовленості не платили. Правда, вони знадобилися, коли донці потрібні були репетитори для вступу в виш. То я умовила на аліменти з 16 до 18 років. Читач не повірить? Від ліфта до бухгалтерії через ліфтовий хол я буквально тягла колишнього чоловіка за обидві руки, щоб підписати заяву про вичети 25 відсотків з його зарплати на користь рідної доньки?!
     Як ви здогадалися, бібліотека і в цьому випадку поїхала вся з чоловіком!
Цікавий факт. Після його смерті бібліотекою ніхто не скористався. Вона припадала пилом у гаражі, поки вдочерена донька не здала її в державну бібліотеку!
     І, нарешті, апофеоз роз'їзду. Глибокий вечір неділі. Дзвінок у двері. Відкриваю. Влітає колишній хазяїн квартири, інтелігентна людина, дитячий хірург.
Ні вітання. Ні пояснення причин такого пізнього приходу?
     Викручується замок з дверей, що називається з "М'ясом" виривається телефонний апарат з мережі ( а домовлялися, що я буду користуватися, поки куплю свій?). І насамкінець викручуються всі пробки з лічильника?
     - Щ трапилося?
     - У свого чоловіка спитайте?
     Виявляється після роз]зду був ще приїзд за захватом і цього майна. Таким чином, я, вітчим та брат лишилися без світла, з незакритими дверима та діркою в дверях замість замка!
     Донька переживала наш роз'їзд в інфекційній лікарні з гепатитом. І, слава Богу, нічого не чула та не бачила.
     Наступного дня мій шеф у зв'язку з новосіллям подарував мені набір виделок та ножів. З а що я його щодня поминаю за Царство Небесне!
     Стіл? Довго нам служив і обіднім і письмовим для доньки. Після заміжжя - вона його забрала. А мені з Тернополя сват Іван Петрович (Царство Небесне!) привіз списаного лабораторного стола. Покоцану агресивними рідинами поверхню я прикриваю скатеркою з соняхами...для більшої сонячності у моїй хатці!
     Кажуть, що  про покійних лише хороше, або лише правду. То все написане - чистісінька правда. А за покійного чоловіка я читала 40 днів Акафіста. І кожен день поминаю за Царство Небесне. Звичайно, щиро. Бо інакше Господь молитву не прийме!
     Якщо доля піднесла тобі лимона - зроби з нього лимонаду - вчить Карнеги Нарешті із своєї лимонної долі я можу творити лимонад!