"Коли згоріла тиша"
Не кляв — рвав повітря зубами,
щоб не чути, як шепче земля.
Щоб не бачити тіней тих самих,
кого проклинав —
і вони впали,
і їх не стало,
бо навіть час палав.
А потім —
ночі не стало.
Тиша згоріла в мені,
мов ганчірка, що витирала кров.
Я боявся не Бога —
а того, що прокльони збуваються.
І я — серед них.
Ходив — не жив.
Пив — не втамовував спраги.
Кожен ковток —
наче ще одне “прости”,
що не долітає.
На ранок приходила мить,
як прозора голка:
знову я —
і знову живий,
чи вартий,
якби знав...
Когда сгорела тишина
© Copyright: Alex Sikorsky, 2025
Свидетельство о публикации №125110905834
Свидетельство о публикации №125110905834
Рецензии