Я розчинився, буцім те вапно,
що сповиває повесні стебло,
аби тебе так саме оповити:
рамена, стегна, руки-віти,
без залишку, дочиста, недарма,
немов імла ступає - крадькома,
аби в усі кори порожні пори
сягнути, нібито у небо дзвони,
аби побачити в прозір вікна,
коли закінчиться оця війна,
розтанувши мов тьма в потоці світла,
як усмішкa із вишнями розквітла.
про вапно та дзвони
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125110706580
Свидетельство о публикации №125110706580
Рецензии
