Де iншi згаснуть

Коли згасають іншії в пітьмі,
Ти все одно продовжуєш палати…
Немов молитва, стогони німі.
Дим «Вінстона» духмяний, наче ладан.
І неважливо -  в штабель біля ніг
Чи десь біля ікони на кандило…

Кохання чисте, ніби перший сніг.
Брудне, мов дотик пальців Чикатило.

Хтось скаже – гає час та ловить гав,
Яким не заспівати солов'ями.
Комічно те,  що насмерть покохав.
А розлюбили заживо – щось з драми.
Любов не розрізняє амплуа.
В ній бруд і чистота, як світ із тінню.
Вона буває як передова.
А ще – по мукам відчаю ходінням.
Любов – то джалло, слешер, Сайлент-Гілл.
Вона ж – Мадонна Рафаеля Санті.
Вона і пекло з незліченних кіл -
І найсильніший з антидепресантів.

Так жити важко –  сам вже зрозумів.
Але без цього легкощі нестерпні.
Нехай взаємність – то кіношний міф,
Як відпочинок на Мальдивах в серпні.

Кохання дивна річ. Тендітний сказ…
І сміх і гріх. Не чорне і не біле.
Не героїчність врешті це якась.
Не кволість слабкодухого терпіли.
Це даність – вогник серед темноти.
То не пишайся й не впадай у відчай.
Це доля – власним полум'ям світи,
А не чиїмось почуттям відсвічуй.
Нехай життя за правилами гри
Лише одне; фінал хай світить казна-
Який тобі – ти не зважай, гори!
Палай, де інші неодмінно згаснуть!