Примха
колись давно, вони занадто горді.
Тепер мовчу, розходження уяв
стосунки не покращує та й годі,
тим більше - на своєму стоїмо...
а ще й безсоння... Каву пити, чи то,
палити нишком, так воно само
іде потроху. Можна щось лічити.
Наприклад що? Скажімо... Ну, вівець.
Хоча - у місті вівці? Примха? Справді?
Усі думки зникають нанівець,
і голос твій, нужденний у пораді,
питає - що там далі, жити як?
Та відповідь захована в питанні,
у каву доливається кон'як,
взнаки даються подихи гортанні -
це осінь, мила, це вже листопад,
і можна жартома ніяковіти,
волосся кучеряве аж до п'ят,
у вазі на столі засохлі квіти,
перебіг вулиць, світло лiхтарів,
зірки пливуть собі у мерехтінні.
Будинок поруч, котрий догорів,
де нишпорять вночі самотні тіні...
Жорстока дійсність. Віриш, ні? Авжеж.
Хто розум не втрачає в цьому віці?
Ти кавою життя твоє псуєш,
а я палю... Скажи - до чого вівці?
Не знаєш, ні? І я не знаю сам.
Кон'як не розчиняється у каві,
як я в тобі... Я вірю не сльозам -
словам твоЇм, вони такі ласкаві,
як листя, що увечері впада,
й лікує місто у тяжкому стані...
Бо тут війна... Лічити Їх? Шкода.
Ось вівці. Сподіваємось - останні.
Свидетельство о публикации №125110608321
Мне понравилось это стихотворение,
и я его перевёл, стараясь сохранить
смысл и звучание.
Причуда
Теряют разум, с кем знаком сто лет,
они подвластны гордости, гордыне.
Настаивать? И отношений нет,
тем более бессонница отныне.
Пить кофе, покурить исподтишка?
Оно само собой, но понемногу.
Овец считать могу наверняка...
Какие овцы в городе, ей богу?
Все мысли исчезают из башки,
а голос твой нуждается в совете,
как жить нам дальше смыслу вопреки?
Но кроется вопрос в любом ответе,
и в кофе подливается коньяк ,
и спазмы поднимаются к гортани,
и волосы до пят, но всё — пустяк,
не отвертеться от осенней дани,
и на столе — увядшие цветы,
и звёздочки мерцают с высоты.
Дом догоревший, одиноки тени,
действительность жестока — веришь, нет?
Конечно, веришь, в этом нет сомнений,
но не в слезах — в словах найду ответ.
Ты жизнь свою испортишь крепким кофе,
а я курю... А овцы тут причём?
Не знаю я, но вертится в подкорке,
что оба мы чуть тронулись умом.
Но в кофе так коньяк не растворится,
как я в тебе, слова твои как листья,
что тихо упадают по ночам,
и лечат город, он войною болен...
А овцы что? Их чтут, они молчат,
последние — ни менее, ни боле.
Семён Кац 10.11.2025 05:59 Заявить о нарушении
спасибо, по-моему, хорошо получилось.
Винил 10.11.2025 09:27 Заявить о нарушении
я знаю, что нужно - "так". но иногда такие отступления считаю допустимыми. впрочем, можно и поправить, там не сложно.
Винил 10.11.2025 19:09 Заявить о нарушении