Коли настане час вертать життя,
що Вишній безвідс;тково позичив,
вгамую безупинне колоття
всередині, докучливе надзвичай,
у синяву занурюсь рятівну,
дощі перерахую по краплинці
і виболіле серце вниз жбурну,
зоставшись з висотою наодинці.
І вимовить короткозорий Бог,
моїми переймаючись рядками:
— Ну що ж, сповна ти повернула борг,
розлуки відміряючи роками,
коли бере відмерле за живе,
самотню ніч колишнє лиш колише
і завмирає слово ключове
на тім кінці віршованої тиші.
Вже звільнена й помилувана ти,
проси, що хочеш, праведна і грішна.
— Тоді води живої націди:
залиш кохання, з вічністю суміжне.
повернення
© Copyright: Ирина Юрчук, 2025
Свидетельство о публикации №125110509138
Свидетельство о публикации №125110509138
Рецензии