п д цим небом

Брак повітря, задуха мислі,
Вечір наче зняли з хреста.
В небі — сікхським кинджалом місяць,
Зірка, мов булава злата,

А під ним — розставання жала,
Сіть кордонів і залізниць,
Літургія беззвучних жалоб,
І нестямні волання птиць.

То сніги затверділим шаром,
То потік льодових лавин,
І минуле тавром і згаром,
І майбутнього гострий клин.

Світла трунок у осад випав,
Тьма чорнильна плямує час;
Взяти б небо і залпом випить,
Та цей мікс каламутить — зась…

Ще яриться палке Ярило,
Світ відспіваний — гар і дим,
Вже усунений шестикрилий
Обезкрилений Серафим.

Все не кається вічний Каїн,
Не кінчається Рагнарок,
Віру зраджену не плекає
Чоловіком забутий Бог.

под этим небом

В духоте безвоздушной взвеси
Вечер с южного снят креста.
В небе сикхским кинжалом месяц,
Роковой булавой звезда,

А под ним — расставаний жала
И колючая ржа границ,
Литургия беззвучных жалоб
И истошные крики птиц…

То снега затвердевшим слоем,
То лавин селевой поток,
Незавидным клеймом былое,
Обнажённым клыком «потом»…

Свет нетленный в осадок выпал,
Тьма чернильная пролита.
Взять бы небо и залпом выпить,
Да нельзя эту смесь взболтать.

Солнце яростное — Ярило,
Мир прожжённый — в бреду. Гоним,
Списан, некогда шестикрылый,
Обескрыленный Серафим.

Всё не кается вечный Каин,
Не кончается Рагнарок
И скитается, неприкаян,
Человеком забытый Бог.