не в стовпчик а в рядок

Забута колія в краях,
де час — чортополох по пояс, відважних пара — ти і я,
палка уява — біглий поїзд
бажань. Вечірній дзвін, перон, години, що біжать по шпалах.
Наш вік — відчеплений вагон
в депо, де зизе сонце впало.
Крізь простір рам снів безупин,
кохання-яв — транзит короткий,
розбіг надій, бажань розгін, обставин гальмова колодка.
Ґорґоче шансів товарняк,
долаючи систему митниць,
де зірки нетоварний знак
і північ човгає без милиць.
Труди на холостім ходу,
життя буксує повсякденно,
і я жданням усім вросту
кінець кінцем в безпам’ять генну.
Гріш ламаний зусиль помнож
на нуль і передай потомкам… Посильний — непосильний дощ—проллється в майбуття без толку
на благодатні ті поля
майбутнього, можливо, внуки,
почавши шлях життя з нуля,
наш досвід візьмуть на поруки.
Події розташують в ряд,
терпіння видадуть за благо
і віру удесятерять,
аби не втратити відвагу.

не в столбик, а в строку

Заброшенная колея.
Чертополох, осот по пояс. Отважных двое – ты да я вдвоём. Сошедший с рельсов поезд
желаний. Предвечерний звон, часы, бегущие по шпалам.
Наш век – отцепленный вагон. Косит большое солнце в малом
пространстве рам, рассвет в умах,
любовь танзитно-неземная, разгон, разбег, мечты размах, времён колодка тормозная. Грохочет шансов товарняк,
через таможню проходящий. Звезда как нетоварный знак
и полночи режим щадящий. Труды на холостом ходу,
жизнь пробуксовывает мерно.
Я ожиданием врасту
в беспамять генную, наверно… Ты в обещания врастёшь
благие, передашь потомкам… Посыльный – непосильный дождь –
прольётся, не проспавшийсь толком,
на благодатные поля
грядущего, и может, внуки,
начав свой дальний путь с нуля,
возьмут наш опыт на поруки, события расставят в ряд,
почтут терпение за благо,
и веру удесятерят,
дабы не растерять отвагу.