Я все частіше уві сні бачу острів,
Приторкнутись руками хочу.
Але до нього дотягнутись не просто,
Тягну руки і голосно кличу...
Острів дитинства до болю рідний,
Чорнобривцями берег рясніє.
У своїх снах повертаюсь додому,
Прокидаючись, плачю навзрид.
Край рідний затягнуло туманами,
Хмари чорні виснуть над ним.
У миражі я бачу очі мамині,
З них сльози жене їдкий дим.
Десять років не бачив рідних,
Сподіваюсь все ж любих обняти.
Тліють роки в мріях голубиних,
Дуже шкода, не вмію літати…
Звертався і до чорта, і до Бога,
Всіх святих умоляв і просив.
Щоб вгамували «стихію» трохи,
Або мені щоб додали сил.
Свято вірю, що всі монологи,
Доберуться до потрібних вух.
Приторкнусь я до рідного порогу,
Від Віри тієї, міцніє мій дух...
2024г.
Маленький остр в
© Copyright: Сергей Мельников 13, 2025
Свидетельство о публикации №125110307615
Свидетельство о публикации №125110307615
Рецензии