про зоряне мливо

Мерехтіння зірки хтиве
на зголодженому тлі.
Скільки зоряного млива
розлетілось по землі.
Доки я його збирала
народилась наднова,
і розквітла, мов купава
у затоні джерела.
Місяць юний, місяць-легінь,
до душі моїй запав.
Криця вдарила о кремінь,
і вогонь як стій заграв.
Цілу нічку милувались
на Чумацькому Шляху.
Наближались, віддалялись,
сповідаючись гріху.
A коли світання раптом
сповістили дзиґарі,
я, нескорена царатом,
покорилася журі.
Там, де ми в нічній пустині
обіймалися ущерт,
залишились тільки тіні,
переплетені насмерть.
Кожна дрібка мого тіла
стала часткою зорі,
промайнула і згоріла
у космічній порожні.


Рецензии