Вихлюп

                Колі

Підняли кулаччя – брат на брата,
На розвагу заморських роззяв.
Колю, чи води в Дніпрі багато?
Чи ще так – як ти тоді сказав?
Не для нас – усі розмови гречні,
Нам війна закрила полюси.
І мені закони – наче зечці:
Вам не вір, не бійся, не проси.
Час іде. Роки фарбують сивим.
Згинуло дитинство золоте.
Як були ви з Петею спесиві –
То такі ж лукаві й умрете.
А мені – давно уже не сумно.
Бо з дитинства знали, хоч малі:
Папірців проклятих різна сума
Розведе, як в морі кораблі.
Поробили, мов на ляльці вуду.
Згинуло поріддя – на крові.
Я з тобою говорить не буду
Про дітей і внуків – чи живі.
З мене – баба, а до тебе – «діду»,
Хоч скачи, а хоч тягни кожух.
Я в село вже, мабуть, не приїду
І тобі ні слова не скажу.
Не признаюсь, як буває гірко:
Пам’ять серця не забуде зла.
Не спитаю: мамина могилка
Бур’яном – чи дуже заросла?
Із чиєїсь дурі – стільки крові.
У війні – вогонь, і смерть, і шум.
Ви живі там, рідні? Всі здорові?
Не дай Бог – до мертвого пишу…
Нам весну не принесуть лелеки,
Не розкажуть випадки оці –
В зроду рідні і в такі далекі,
І в такі жадані Бутівці.
Ворухнеться – і погасне лихо.
Ти на вірш старенький не зважай.
Це не сум, не жаль. Це – просто вихлюп:
Те, що трохи вийшло через край.
                01.11.2025