Село мого дитинства

Про село знов поему пишу,
бо в душі почуття спалахнули,
про свій край розповісти спішу,
де дитинства роки промайнули.

Знов згадав про небесну блакить,
де батькІвська хатина із садом,
бо краса рідних місць так п'янить,
те обійстя з бузком й виноградом.

Де конвалії цвіт й сон-трави
боровик і підсніжники білі,
де сприймав по ночах звук сови,
а в садочку збирав вишні спілі.

Де ясніла вечірня зоря,
і матусин квітник біля хати,
знов згадав я гніздо журавля,
і дитинства джмелів волохатих.

Нюхав запах п'янких чебреців,
гайлардії і цвіт чорнобривців,
і набридливих гнав горобців,
де в дитинстві блукав наодинці.

Обережно за всім слідкував,
слухав голос пророцтва зозулі
потім довго над тим міркував,
чим харчуються лосі й козулі?

Ще згадав про п'янкі чебреці,
базилік й запашні кущі м'яти,
як з серпом і мішком у руці
я ходив для кролів траву жати.

Все згадав,та не той уже ліс
й корячкове-болото,де прали,
бо ставочок травою заріс,
його кладку літа теж украли.

Ще згадав про ранкову росу,
і ділянки високе узгір'я,
про веселки магічну красу,
бо цей вірш про красу Білозір'я.

Душа плаче осіннім дощем
за селом,де цвіло материнство,
хоч давно заросла споришем
ніжна стежка,Чубенка дитинства.

листопад 2025
О.Чубенко-Карпусь.