Казка. Як Голод-брехунець людей лякав

«»»

Народився  страшко Голод-Брехунець від чорного глоду,
Пішов собі по землі шукать людського приходу…

І прийшов він до землі Морської,
Де люди жили на березі в ладу із собою.

Товстий Голод-Брезхунець почав брехати,
Поживи собі легкої серед людей шукати:

- Ось зараз я всіх голодом вас заморю,
Тому платіть мені від скарбів своїх частку мою!

Але мудрі люди сміються, Голоду-Брехунцю не вклоняються,
А на Море  Вічне, багате озираються

І кажуть Голоду з чорного глоду –
- Не було біля Моря такого народу,
Щоб голодом налякався, голоду вклонявся,
Тому іди  звідси, не лякай, і слова свої брехливі з собою забирай!
Тут риба і червона і біла, ікра,
Тут риба велика і риба мала,
І солі – доволі!

І Море щедре, вічне, багате, хвилю до неба підняло
І рибою незчисленною Голод закидало.

Розізлився Голод-брехунець, в злобі скрутився
І враз тонший вже став, зник і десь подівся.

«»»

І пішов Голод-брехунець з чорного глоду
Далі по землі шукать собі людського приходу.

Прийшов до Високої гори з білою короною- снігами,
А люди жили в долині, між спекотою і холодами.

- Вклоніться мені, Голоду-королю,
Бо всіх вас в один день зжеру,

Бідні ви на багатства морські,
Тому платіть дань мені.

Але вийшли люди розумні, головами похитали,
- Ніколи голоду ми у цьому краю не мали і не знали.

Моря немає, зате є озера прозорі і широка ріка –
Риби в них – тьма, тьма і тьма.

А коли спекота, то тануть  на Горі сніги,
І немає у нас  безводдя-біди,
А квітнуть у нас тоді зелені плодові сади,
Щедро дають нам багатства свої восени –
І яблука, і груші, і сливи щедро визрівають,
І зИми холодні-голодні нас не лякають.
А горОди по сонячних схилах повні моркви, буряка, капустою, зеленню  рясною –
Щоб боятися, голод тебе – це треба не товаришувать з головою.

І піднявся придолинний Вітер і Дерева зелені захитав
І Голод той незчисленними яблуками та буряками закидав.

Розізлився Голод-брехунець, від злоби ще більше скрутився,
Ще меншим став, і зеленням болотним покрився.

«»»»

І пішов далі Голод-Брехунець з чорного глоду
Шукати собі легкого доходу - людського приходу.

Побачив він хатИ біля Лісу – немає ні глибокого моря, ні високої гори,
- Ось я і зазирну сюди! -

Сказав собі Голод-Брехунець і почав людей лякати,
Чорний, страшний, та вже малий, наче карлиця, волосата-мохната.

Почули те люди і засміялись, Голоду з чорного глоду не злякались,
А до Лісу –батечка вічного повертались.

- Як може в нашій землі Голод царювати,
Це треба ледачим зовсім бути, ні розуму, ні рук не мати.

Ліс-батечко щедрий нас кормить, частує  від душі –
Дарує нам і  ягоди, і горіхи, і гриби!
Живності тут стільки – що вік жити і не сумувати,
Тому йди звідси, Голод-брехунець, не смій нас лякати.

І набігли зайці, лисиці , бобри, різні великі й дрібні лісові птахи,
Закидали Голод-брехунця ягодами-грибами -
- Геть іди з цього місця, не мати тут собі чорної потрави-слави.

І перетворився Голод з чорного глоду - брехунець у комара малого,
І літає від досі по світу, шукає хоть якогось невігласа для  свого приходу,
Над вухом дзижчить, лякає
Вигадками своїми - хтось відмахнеться, а когось і спіймає.

Щедра та багата от віку наша Матінка-земля –
Прокормить і нагородить доброю долею не одне маля,
Ледарі та невігласи лише бідкаються, Матінку-землю не поважають,
Слугують Чорному царю-брехунцю, дзижчать, як він, вигадками лякають.

Гойдається хвиля Вічного моря – пісню довгого життя нам співає,
Височіє Гора з сніговою короною у променях Сонця – пісню щастя нам співає,
Зеленіє Ліс одноногий віковий -  пісню Добра нам співає,
Живе працьовита людина в ладу зі світом Живим – і горя-голоду ніколи не знає.

2025р.