На арамейськiй

     30 липня. Мої торішні іменини. Прийшли в гості дві близькі подруги. Принесли, як каже сучасна молодь, " кльові" подарунки. Радісне збудження від зустрічі, бо зустрічаємося зараз зрідка по різних житейських причинах, в тому числі і через стан здоров'я.
     Розташовую їх за святковим столом. Розмова плавно переходить на тему про Бога, оскільки Він повсюди і в усьому. Я хвалюся, що крім молитви "Отче наш" на церковно-слов'янській мові, вивчила на російській, українській та польській, щоб почувати себе вільно на літургіях в будь-яких конфесіях. А нещодавно почала читати цю молитву на арамейській, на якій Господь говорив, перебуваючи на Землі.
     - А для чого? - хором спитали подруги.
     - Ну, мені здається, що Господу це буде приємно?
     - То почитай нам, як вона звучить?
     - Та ось папірець із віддрукованим текстом - беріть та читайте самі! - сказала я, продовжуючи бігати з кухні до кімнати, уставляючи стіл приготованими наїдками. І подружки прочитали самі.
     Невеличкий екскурс в історію. Колись у телефонній розмові, бажаючи переконати одну подруг в необхідності читати молитву "Отче" щоразу перед трапезою, я навела їй слова одного старця:
     - "Всяке дихання в Природі славить Бога за хліб насущний... І, якщо людина, найвище творіння Боже, не робить цього, то вона гірша за скотину у стійлі!"
Подруга дуже образилася:
     - Це як? Я гірша за скотину в стійлі?
Мої завірення , що то просто слова мудрого старця, дії не мали. Розмова різко перервалася. А я замість доброго діла, лише нашкодила.
     Тепер повернемося до іменинного столу. Виголошувалися тости за іменинницю, згадувалася спільна праця на заводі, ділилися подіями поточного моменту. Так само радісно збуджена я проводила гостей. Прибрала посуд. І приступила до вечірніх молитов. Захотілося прочитати молитву ло Святого Духу українською мовою, яку я зазвичай пропускала через мілкий, нонпарельний шрифт та й великий обсяг самої молитви - на цілу сторінку!.
      І ось читаю:
     -"...помилуй мене, грішну рабу Твою, і відпусти мені недостойній, і прости мене , чим згрішила я сьогодні, як людина, і навіть гірше за людину, а гірше СКОТИНИ, вільні мої гріхи та невільні!..." На цьому місці я запнулася !Як?  Що то за ЗНАК? Чим же я гірша СКОТИНИ?
     І лише тут згадалося, що в день своїх іменин, коли було стільки радості та подарунків Божих, я не то що на арамейському, а на жодній з чотирьох мов "Отче наш" перед святковою трапезою не прочитала?! І не прославила Господа після неї! Істинно - СКОТИНА! І тут, перервавши молитву, я гірко заплакала, каючись. Та поїзд пішов... Так плачевно закінчилися мої торішні іменини...
     Дорогі брати та сестри! Не забувайте славити Бога за хліб насущний перед кожною трапезою вашею! І славити після неї!