про суперечку

Рілля омріяна, блаженна!
Слова низькі.
Раніше тут саджали зерна,
тепер кістки.
Де у життя була ознака —
лелечин ґурт,
тепер голодний пес, собака,
копає ґрунт.
Яка тонка, прозора шибка.
Безмежний час.
Мізерна доля — куля, дрібка,
вбиває нас.
Немов бузок квітуча гречка.
І жах виття...
Веде дорога із містечка
у небуття.


Рецензии