Не кради

     Що пригадується? Мені десь 5-6 років. Цікавість в мені так і вирує! Поруч зь нашим бараком крізь недоступний штахетник паркану червоніє цегляною кладкою в глибині подвір'я  шикарний дім Васюків! Хвіртка - завжди на міцному запорі. І, звісно, пес на ланцюгу для бажаючих замахнутися на приватну власність.
     А яку розкішні квіти в квітнику цвітуть з ранньої весни до пізньої осені! Недосяжна мрія - букет із них! Хоча? Якщо просунити руку між штахетинами? Та й пес не дістане? Сказано - зроблено! Просовую руку між штахетинами і скільки можливо зриваю найближчі квіти. Щаслива несу цей омріяний букет додому.
     А вдома прокидається дрімаючий після обіду тато. І одразу з питанням - звідки у мене квіти? А дізнавшись строго наказує:
- Віднеси квіти назад і скажи, що ти їх вкрала!
     З дитинства і по цю пору я плачу дуже рідко - так тато виховував. А тут розплакалася і почала канючити якусь іншу кару. Але батько лишався незворушним. І прийшлося йти.
     Біля хвіртки Васюків зупинилася і почала вже ридати на повний голос. Пес - розривався також. Тож вийшла, нарешті, хазяйка з'ясовувати причину. Щось витягти з мене було неможливо. Тому жінка зрозуміла, що справа вся у квітах, затиснутих в моїй долоньці.
     Хазяйка запросила мене у дім, просила не плакати, пообіцявши нарвати іншого букета. У той день якраз відзначали річницю смерті Вірочки, що загинула цицьковою, впавши з люльки і зламавши хребець. Мене посадили за поминальний стіл, частували всілякими смаколиками. А найсмачнішим видався кисіль з вишень! Але слова "вкрала! я так і не сказала !Мені нарізали шикарного букета. Та йдучи додому, я тільки боялася, щоб тато в подробицях не розпитував, щоб не дізнався, що слова "ВКРАЛА!" не сказала.
     І ось тата вже п'ять років немає в живих. Випускні іспити в одинадцятому класі по всіх предметах. Мій улюблений предмет та вчитель - історія. Звичайно в цей день я напросилася чергувати. Принести карти, забезпечити скатерку на стіл та, звичайно квіти! Квіти купувалися виключно в місті та й грошей на них у нас, чергових, не було. Букет же бачився розкішним!
     Підмовила я своїх двох помічниць-чергових, як стемніє, пройтися по гречанських садках та дабути відповідного букета. Одяглися ми в чорні спортивні костюми для непомітності і відправилися по здобич. Довго нічого не попадалося. То собаки у дворі, то квіти негарні?
     Нарешті, і квіти потрібні, і собаки немає. Ми так квапилися, що потоптали квітник, а піони повидирали практично із корінням. І розбіглися по домівках з відчуттям виконаного обов'язку.
     А на ранок - школа ж то одна! -І почерк крадіїв дуже прозорий? Прийшла до школи розбиратися хазяйка квітів. В сьому класі, де були іспити, квітів своїх не уздріла. А в нашому класі - знайшла.
     Директор піднімає клас для вітання. Питає жінку, що її привело? І одразу ручається: "Я знаю цих дітей 11 років! Вони б такого вчинити не могли! Хоча зараз перевіримо! І він просить кожного давати "Чесне комсомольське". Мама рідна! Починають лавати слово по рядах, а я молюся, щоб до мене черга не дійшла! Стою між директором і жінкою, обличчям до класу , як чергова.
     На моєму обличчі - з повною відповідністю до приказки - "На ворі й шапка горить!" Але клас - відрапортував. Вчитель, заспокоївшись, посміхнувся.
- Ось бачите, я ж казав! Ці діти не можуть такого вчинити! А хазяйка пішла додому заплакана.
     Тепер, коли проходжу повз розкішні київські клумби, так і хочеться пару квіточок зірвати! Але кажу собі: а я кожний зірве? Вирощуй свої та пам'ятай татову науку!
     Зрозуміло, що є різні види крадіжок. Не віддаєш церковну десятину - крадіжка. Їздиш у транспорті без білета - крадіжка. А є - крадії часу. Прийшов невчасно - вкрав чийсь час. Була в мене подружка, яка постійно спізнювалася. Нарешті, я сказала, що ще раз спізниться, то до хати не пущу! І я - втратила подружку, бо їй легше було зі мною розпрощатися, ніж перестати запізнюватися.
     А є ще так звані !несуни" з роботи. Колись одна близька знайома мого чоловіка, що працювала головним бухгалтером на м'ясокомбінаті, запитала у міністра м'ясо-молочної промисловості, що відвідував підприємство з інспекцією6
     - А коли нам підвищать заробітні плати? І міністр відповів:
- Не на цегляному заводі працюєте?! - себто і знав про "несунів" і був згоден з їхнім існуванням!
     А потім всі знаємо, що все від Бога! А чи славимо Його за це? Ні! То крадемо славу Божу, привласнюючи її собі! Тепер подумайте, віряни, над Заповіддю? Бо ми звикли, що караються крадіжки лише в особо великих розмірах!