то вже запізно робить нотатки
коли для слів тих душа потрібна,
а ти бентежиш , зшиваєш латки,
не наче просишь у неба хліба.
осінь без листя, дощів полотна,
все вочевидь розглядіти можна,
а я до тебе звертаюсь в котре,
з питанням ніжним, але безбожним.
чому так вийшло,
що розлучились,
а так кохались,
а як любились...
від поцілунків сходили з глузду
і забували усе на світі,
то наче вибух ,і світ наш луснув,
лише лишився один лишь вітер.
і він гуляє у чистім полі,
ніхто тепер йому не завадить,
любити квіти, гойдать тополі
і про кохання своє співати.
то вже запiзно робить нотатки
© Copyright: Николай Стахив, 2025
Свидетельство о публикации №125102700066
Свидетельство о публикации №125102700066
Рецензии