про уродини небiжчика
Лиш чорна зграя вороння;,
не в силі виростити зе;рна,
своє викльовує гнилля;.
Ліси такі, що вітру сумно
гуляти між блідих беріз.
Не божевільно, а безумно —
на кожній гілочці надріз,
і витікає сік по слу;пу
крізь чорні пе;лехи, а рот
напівживого в дра;нтю трупа
сота;є вільгу від сухо;т.
Не відкидає мертве тіні,
і майже рік полярна ніч
по всій ана;фемській пустині
не знає сяйва, навіть свіч.
Аж раптом, ба, прийшла навала
кочівників на мерзлу гать
і чва;лом далі проскакала —
нема чого з нічого взять
окрім іржавої капусти,
і народився там народ
святий святого лизоблю;дства
і очманілий від свобо;д.
Так і живе з тих діб донині
років, псяві;ра, триста шість,
як той хробак у домовині —
що відбере оте і з'їсть.
Свидетельство о публикации №125102606929