Збагнути поетесу, мабуть, важко!
Вона ж весь час у мріях та думках:
То дивиться на небо, як дитятко,
То ходить, як примара, по стежках.
І вранці, і вночі вона щось пише,
То рими підбирає, то слова.
І кожний вірш, немов дитя, колише,
У всьому їй ввижаються дива.
Вона стирає промінцями хмари,
В ілюзіях знаходить супокій.
Чи, може, то на неї діють чари?
Їй добре в самотині мовчазній…
Говорить з вітром, сонцем і туманом,
До Всесвіту звертається, до хмар…
Літає птахом над рікою, ланом,
Збирає влітку на лугах нектар…
Про неї часом ширяться обмови,
Хтось вимовить образливе: “Чудна!”
Та пал душі зриває всі окови!
Сама собі є кат! Сама – суддя!..
Сама собi суддя
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125102508173
Свидетельство о публикации №125102508173
Рецензии