Моя матуся

     Моя матуся, Наріжна (Кузьмінська) Катерина Михайлівна ( 9 серпня 1922р - 11 грудня 2004 р.р.) народилася в селі Кондратівка Тотемського району Вологодської області в дуже багато дітній сім'ї - - 14 рідних дітей! Закінчила усього початкову школу на відмінно. Завжди писала дуже грамотно і був гарним почерк. Далі в селі їхньому класів не було, тож і освіта лишилася початковою. Хоча батьки її дуже любили, уже у 12 років вона пішла з дому працювати. Спочатку на залізниці носила воду робітникам, прибирала в їхніх наметах. Надалі все її життя було пов'язане із залізницею.
     Що згадується?  Ось моя літня відпустка у мами. Їдемо в тролейбусі втрьох: я, мама, та моя старша онука Катерина, названа так на честь моєї мами, бо моя дочка дуже її любила та поважала. Онуці скучно і вона, як може, себе розважає, себто балується. Я роблю зауваження час од часу. Нарешті, одна з пасажирок не витримує:
- Що ж ти своєї мами не слухаєшся?
- Це не мама, а бабуся, зауважує моя мама. Спочатку я внутрішньо дратуюся: " Невже не можна змовчати, якщо виглядаю на "маму"? А потім розмислюю, що я взагалі ще дитина, поки поруч зі мною моя мама.
     Звичайно, моя мама знала, що я з дитинства люблю різні подарунки. Кожен день я бігла зустрічати її з роботи, знаючи, що якийсь подарунок вона завжди приготує для мене. Іноді просто триколірний олівець. Потім ми заходили до магазину, купували свіжий хліб, і мені дозволялося з'їсти цілушку дорогою додому.
     Особливе очікування мами було по вихідних, коли я відпочивала у піонерських таборах. Мама привозила цілу корзину різних смаколиків, чого і приблизно не перепадало від батьків іншим дітям! Зараз розумію, що закупівлі були в борг, за який вона потім довго розплачувалася.  Уже працюючи вожатою у піонерському таборі, я однаково чекала на матусю. І думки не допускала, що не приїде? І вона - приїздила, і знову з корзиною смаколиків!
     Коли народилася моя донька, то вона одразу приїхала з подарунками. В мою палату зайшла санітарка з корзиною, в якій розносила пакунки для всіх породіль. Але того разу все, що в корзині, назначалося лише мені одній.
- Хто у вас Метелецька? І підійшла до мене із своєю розноскою , перевантаженою дарами! Чого там тільки не було! Мої улюблені консервовані вишні у власному соку - аж трилітрова банка! І всі, які були в продажу, фрукти кілограмами, щоб у новоспеченої матусі було гарним молочко для годування немовляти!
     Неуявно, як матуся, лишившись вдовою у 37 років, змогла виростити нас з братом, маючи заробітну плату касира залізничної поліклініки в 64 рублі та по 24 рублі на нас із братом по втраті годувальника до повноліття? Набагато пізніше я дізналася, що матуся, коли не вистачало грошей до зарплати, щоразу йшла здавати кров. Ось і виходить, що виросли ми на матусиній крові!
     А сьогодні я згадую, яким надійним тилом була для мене моя старенька матуся! Я нізащо не хотіла її відпускати. І просила доньку умовити її на онкооперацію - вона просто вже втомилася і не хотіла жити. Але донька відмовлялася, пояснюючи що бабуся - доросла людина і сама мусить приймати рішення. Я була незадоволена цією відповіддю, може, і мудрою.
     Зараз пригадую, як мама, вже не маючи сил зустріти мене на вокзалі під час приїздів, не спала ніч, щоб на дзвінок у двері негайно іх відкрити для радісних поцілунків! Як вона нас чекала! Спочатку з донькою, потім з онуками! Напередодні
витиралася до блиску її і так завжди чиста квартира! Вона була втіленням ЧИСТОТИ, що і закладено в її імені Катерина! І, дивлячись на початковий хаос в її оселі з нашим приїздом, любовно проказувала: "О, мої цигани приїхали!"
     Потім відкривала забитий продуктами холодильник і пропонувала широкий вибір для сніданку!  Тпе що я свій холодильник згадувала - завжди практично порожній.
     До останньої можливості мама працювала. В'язала шкарпетки всім знайомим в окрузі, розпускаючи нитки з тих кофтин старих , що я їй висилала. Грошей не брала, а приносили, хто молока, хто яєць...по можливості.
     Помагала мама дітям  та онукам і матеріально, до 70 років працюючи прибиральницею на швейній фабриці, будучи глибоко на пенсії. Мало хто уявляє, щл значить прибрати великий швейний цех? Біля кожної машини не тільки обрізки тканин, а й машинне масло. А мама навела порядок навіть у туалеті, розклавши особисте мило та рушника. Хочеться вірити, що в пам'ять про неї порядок там підтримується і досі?
     З часом її перевели до адміністративного корпусу , де працювати було значно легше. В один з приїздів я напросилася в помічниці. Мама довірила мені помивку длиннючих коридорів. Але я дуже швидко втомилася і була відсторонена з помічниць.
     Ідеальний порядок панував не тільки в маминій оселі. Вона висадила квітника
вздовж фасаду свого дев'ятиповерхового будинка. Перший поверх займав супермаркет. І квітник відкривав двері до будь-якого відділу магазину поза чергою.
     Про квітник був і інший видатний випадок. Син моїх співробітників попав на службу до Хмельницького. І вони просили дозволу переночувати у моєї мами під час його відвідин. Мама, звичайно, дозволила. А ще й запропонувала хлопцю всі звільнення проводити у неї. Так і повелося. Всі звільнення проводив у мами - обідав, приймав ванну, відпочивав. І, звичайно, полюбив її, вона стала для нього
як рідна бабуся!. Моя матуся, не зважаючи на вік, поїхала до військової частини, де парубок служив, і насадила й там квітник біля штабу. І всі були певні, що то його рідна бабуся?!
     Коли мама лежала в лікарні після важкої  операції в порожнині, то ніколи не пробувала цукерок, що їй приносили відвідувачі, а передавала нам. Часто вона повторювала: "Я за своє життя жодної цукерки не з'їла!"
     Дуже я переживала, що мама в церкву до сповіді не ходить. І придумала таке. Сказала мамі, що погано себе почуваю, а покращає одразу, як вона до сповіді сходить?
- А що потрібно священнику казати? - одразу відповіла матуся. Зараз візьму окуляри та папір, продиктуй, а я запишу! Мама побувала на сповіді, а я заспокоїлася і сказала , що мені одразу полегшало.
     Набагато пізніше я зрозуміла, що мама не тільки завжди була з Богом, а ще й завжди знала його волю?! Куди б ми з братом не йшли, вона завжди напучувала: ну, йдіть з Богом! Лягали спати: ну, спіть з Богом!  Їхали відпочивати: ну, їдьте з Богом! А про волю Божу дізнавалася ще простіше. Наприклад, треба садити картоплю. Вона казала: Якщо Бог дасть, у суботу поїдемо садити картоплю! Якщо була гарна погода - ясно, що була воля Божа! І так в усьому! "Якщо Бог дасть , доживем , ящо Бог дасть получку і так далі!
     На схилі років мама пенсією своєю маленькою стала піклуватися, хотіла, щоб додати довоєнний та воєнний стаж. І просила мене написати... А куди? Одного разу на її питання написати, я тупо повторювали "А куди?" поки вона не розплакалася. Мені соромно і тепер. Ясно, що мама вважала, якщо в мене вища освіта, то я маю знати куди? А збільшити стаж просила, щоб нам же допомагати матеріально!
     Велику вітчизняну війну мама пройшла від першого до останнього дня в залізничних військах, в спеціально створеній організації УСВР ( управління будівельно відновлюваних робіт). Указом про цю організацію 15 квітня 1943 року залізничники прирівнювалися до військових на фронті. Мама отримала лише медаль "За доблесний труд у Великій вітчизняній війні", але коли я почитала пізніше про роботу УСВРа, то кожному мали присвоїти звання Героя!
     Останні кілька років я майже щодня телефонувала мамі. А вона сварила, що дурно витрачаю кошти на міжміські переговори. Казала, як щось трапиться, то мені одразу потелефонують. І мені одразу потелефонував брат. 11 грудня 2004 року матуся відійшла до інших світів. А потім я ще довго автоматично набирала номер її телефону...
     Коли помирають в похилих роках неімениті старенькі, то малолюдні їхні проводи та поминки. На маминих похоронах кав'ярня була переповнена - більше 70 чоловік прийшли її пом'янути!! Були батьки і вирощених нею двох нерідних онуків. Вони досі вважають її рідною бабусею і приносять квіти на її могилу.
     Як мама мене кохала я пересвідчилась так. Робили і мені складну операцію у Хмельницькому. Одразу після операції була в мене в реанімації, стояла біля мого ліжка на колінах! Після операції загострився мій пародонтоз. Але мене, уже тричі бабусю, мама саму до стоматолога не пускала, супроводжувала. Одного разу ми поверталися від стоматолога з нею додому автобусом. На крутому повороті один чолов'яга не втримався і майже сів мені на ноги! Що тут почалося!! Як тільки не гудила його моя мама? "Не бачить, що дитя після операції?" Хоча явних ознак ніяких на мені й не було! Добре, що на наступній зупинці ми виходили.
     Слід зазначити, що до звернення "дитьо" я відносилася дуже ревниво.  Себто так мали називати лише мене.  В похилому віці пам'ять у мами різко погіршилася. Ось їдемо ми в тролейбусі разом до тата на могилку. І вона обов'язково принижено спитає у будь-якої жінки поруч: "Дитьо", а яка була зупинка? А цвинтар коли?"
Для чого питати, коли я поруч? Але вона не хотіла мого роздратування. І звертання "дитьо" було для того, щоб відповіли точно, не на обум.
    Пізніше моя донька, прочитавши етюд, казала, що частенько чула це слово від бабусі -так вона зверталася до всіх, хто молодше віком. Як же мвтусі не вистачало нашого спілкування, що вона розсипала свою ніжність на всіх навкруги!!
     В листах мені матуся писала - "дорога моя дівчинко". Але в численних переїздах листи моєї мами я не зберегла. Про що сьогодні - щиро каюсь. Царство тобі Небесне, моя дорогенька матусе!"