Дощами дихає душа
Дощами дихає душа,
У ній зовсім не видно сонця,
Мабуть, втомилась від безсоння,
А може, лопнула струна.
Чи, може, промінь сонця згас,
Скажений вітер так і свище,
Чи рідний край ночами кличе,
Чи не дає спочить Пегас?
Та й Осінь ходить щось сумна,
Вже зранку дивиться похмуро,
І вітер дошкуляє гулом,
Тужливі будить почуття.
Напевно й віра має край,
Від дум невтішних угасає…
А дощик знову накрапає,
Хоч парасоля діставай…
Дощами дихаe душа
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125102409026
Свидетельство о публикации №125102409026
Рецензии