Старий двiр

               

Усе! Промчало літо. У останній сіло скорий поїзд.
Знов осінь на порозі в двері стукає дощем.
І на полиці кимось недочитана лежить ще повість.
І сплачені податки письмака, мов дама бита королем!

За вікнами кружляє листя, заколисана вже вітром.
Й мов пума, терпить кішку під собою драний кіт.
Двірник-п'яничка матюкається з похмілля, - 
«Давно мітлою сраною із Думи треба вигнати усіх!»

Й збирають три бомжа біля магазину нову пляшку,
на перехожих виливаючи «гламурний» свій жаргон.
Й закінчивши прання сусідка баба Зіна вправно
із розчервонілою вже пикою жене ізнову самогон.

Й спокійно заважають спати не базари і ворони.
Лише на лавочкак бабусі, (навіть мимо не пройдеш),
день й ніч чергують, (теревені все розводять),
бо серіали обговорюють й стріляють молодь у мішень.

Навпроти у квартирі, все виводять плутані фальшиві гами,
та юний віртуоз-скрипач все пихкає, бо мріє про футбол.
Та сперечатись нерозумно, - це єврейська строга  мама,
і впевнена, - із сина вийде новий Берліоз!

Пес вереском, промчав, стиснувши в пащі м'ясо,
що вкрав собі на радість із під носа м'ясника
й заливна ще риба із «іронія судьби» - гидота, власне,
і бочка з квасом й річка із бідончиком тече. Це – суєта!

Зітхаючи за рогом, наробились проститутки тяжко,
та неустойку сутенеру платять щедро за простій,
і першокласник рве листочок з зошита десь за кущами,
тремтячою рукою, щоб не всипали за двійку. Уявіть! 

Знов осінь. Старий дворик. Загубившись в новобудовах,
манить дитинства запахом, вогнями-маяками ліхтарів...
Двірник-п'яничка спить на лавці обійнявшись із мітлою,
і сниться письмаку, що в світі стало все ж чистіш й світліш...



- з книги «#petrosof»