Вчителi

     Перших шкільних вчительок було дві. Одна, Олександра Володимирівна Трофимова, провчила два роки та дві чверті у Проскурові (нині Хмельницький). Друга - Олена Юхимівна Рум'янцева - дві чверті та один рік в Гречанах, куди переїхали мої батьки, одержавши нову квартиру.
     Першої моєї начальної школи 25 уже немає у Хмельницькому Другу школу 20 у Гречанах розташовано тепер у новому, сучасному будинку.
     Олександра Володимирівна пережила блокаду Ленінграду. Нікого з рідних у неї не лишилося. Всю свою нерозтрачену любов вона віддавала нам, дітям. На випускній фотографії першоклашок посадив фотограф нас поруч ( хоча надалі всі фотографи чомусь розташовували мене поруч з вчителями або вихователями санаторіїв, куди батьки мене щороку посилали, щоб вберегти від захворювання туберкульозом, на який хворів мій тато.
     На літніх канікулах після закінчення третього класу чомусь подумалося: як самотньо моїй першій вчительці? Ні рідних, ні учнів, бо канікули ж? І так сама себе розхвилювала, що вирішила вчительку провідати. Взяла з собою брата-першоклашку для хоробрості. Адреси точної не знала. Так що довго ми наводили довідки в будинках ДНС (дома начальствуючого складу для офіцерів місцевого танкового училища). І знайшли-таки квартиру! Вчителька зраділа предуже! Приготувала чай. Відкрила коробку цукерок. А ось скільки ця коробка цукерок пролежала - складно сказати? Вкусити їх було просто неможливо через твердість! Ми їх акуратно в кишеньки сховали до відходу. Більше з Олександрою Володимирівною ми не бачилися... Але тепер я щоденно згадую її в своїх молитвах.
    На перший клас припадала і перша моя закоханість у відмінника Валєру Ніколаєнко. Якось на перерві в присутності Валюри інший учень, Тояля Голоянц - почав дражнити мене "рижою". Я і справді була веснянкуватою та ще і дівоче прізвище Наріжна на таке прізвисько наштовхували. Розпалившись, погналася я за Толіком, поки не наздогнала, і , схопивши за голову, почала бити нею об парту, поки не з'явилася кров. Тоді тільки остудилася і швидше за поміччю дорослих.
     Викликали до школи особисто тата. Причину я йому докладно пояснила. І тато схвалив мою реакцію. Яка розмова відбувалася у школі, а це був єдиний і останній раз, коли батьків викликали! - лишилося невідомим.  І батьки Голоянца претензій не мали. Одначе мені навіть оцінку з поведінки у чверті не знизили? А у Толіка лишився шрам на все життя, навіть на випускному фото видно! Зате мене вже не дражнили до закінчення школи.
     Хоча згадала ще епізод. Наш вчитель математики, Феофан Михайлович Соколов, прозвав мене - " лілові бантики". Я сиділа на останній парті - тоді мода була відмінників садити на останню парту до відстаючих в навчанні учнів на допомогу. Через маленький зріст з задньої парти було видно лише мої бантики. А лилові, бо різнокольорових тоді не було у продажу, і я підфарбовувала білі - чорнилом!
Феофан Михайлович пішов на пенсію після шостого класу. І відтоді прізвисько моє було - Рітуля, дане мені однокласником та сусідом по квартирі Віктором Косарем ( Царство Небесне!) Так мене однокласники називають і сьогодні.
     У другої (першої) моєї вчительки побувала в день її 90-річчя в червні, коли приїхала в Гречани з Києва на день 50-річчя по закінченню школи. Потелефонувала всім своїм однокласникам, щоб провідали. Але прийшла лише я. Всі виставляли різні обставини, а один відбувся передачею 500 гривень через однокласницю. Дочка молодша Олени Юхимівни попередила, що в мами слабке серце, щоб більше півгодини не затримували. Але ми, обнявшися на дивані та гортаючи альбоми х фотками, просиділи добрих дві години. Так нас і сфоткали напам'ять! Також зрадыла мены вчителька несказанно. А через два роки її не стало - пішла у світ інший.
     Дуже коротко про інших вчителів. Уже в старших класах ( одразу скажу, що школа в Гречанах була одна, російськомовна поруч з вузловою станцією. До школи курсував лише один автобус не за розкладом, а як заманеться. І їздили до нас із міста вчителі-євреї. Набагато пізніше я зрозуміла, чому у місті для них місця не знайшлося - через так звану "п'яту графу".
     Так що хімію викладала Шеля Матвіївна Шапіро, фізику - Юхим Якович Гольдер, математику - Ілля Анатолійович Геллер, російську мову - Любов Захарівна Грінбау, історію - Йосип Романович Блейвас( він же директор). Чи треба казати, що всі вчителі були просто прекрасними! Воістину - від Бога! В загальну хімію я і на першому курсі вишу не заглядала! Фізику при вступі до вишу склала на "відмінно" серед медалістів! Про грамотність - що й казати! А вже з історії - була улюбленицею, кращою ученицею у Йосипа Романовича! І по сьогодні всі формулювання знаю напам'ять!
     Йосипа Романовича ми любовно і, звичайно, поза очі - називали "Йоською".
Пам'ятаю різні дрібниці... Ось мене за начіс чуба у зачісці і небажання його ліквідувати виставили за двері з уроку праці. Так що гуляти коридором мені б довелося довгенько, якби випадково не вийшов з кабінету Йосип Романович. Посміхалися ми один одному з двох протилежних кінців коридору! Він поцікавився , у чому справа? Розповіла..."Ну, підемо до класу!" - сказав він так само посміхаючись. Зайшли. Дівчатка встали, вітаючись. Зинаїді Олексіївні, вчительці зі швейного діла, пояснив, що вже все в порядку? Так що наперед мій начіс не осуджувався і не обсуджувався.
     На жовтневу демонстрацію у випускному класі Йосип Романович зовсім неждано доручив мені нести прапора школи? Неждано, бо при моєму маленькому зрості та худенькій комплекції нести важке знамено було важко! Ото вже був іспит для мене! Ледь дотягла прапора до місця збору після демонстрації!
   І останнє. Перед від'їздом для вступу до вишу мій дорогий вчитель дав адресу своєї сестри, щоб я не сплачувала за квартиру, готуючись до вступу. Звичайно, я цим не скористалася... Але доброту вчителя запам'ятала назавжди! Скористалася адресою, даною маминим братом. Там від мене ховали на ключ навіть хліб із цукром!
     А із Зінаїдою Олексіївною, про яку йшлося вище, ми навіть подружилися. І саме з нею замовляли ресторанний оркестр на наш випускний бал!