Я забарився. Я писав слова.
Стучала, мов атака лобова,
у шибку злива. Я не чув її.
Я довіряв листу і руків;ї,
і не у дзеркало дивився,
а в ці рядки. Чорнила на папір
лягали так, як на обличчя брижі,
в своїй непояснимій дивовижі
мій зупинився час, уткнувшись в зір,
немов у тишу на дзвіниці,
і ніч розвинула моє вікно,
і з нею злива з вітром заодно
рядків намисто розірвала
без жалю, дочиста, зухвало,
немов на бризки лаву водоспад,
і рознесла по долу намистини
з кістками вимитих з могил мощей
іще живих, безсовісних; людей,
і доокола виросли рослини,
аби за квiтнем маяв листопад.
iз Рiльке
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125102202658
Свидетельство о публикации №125102202658
Рецензии