Про виховання

     Мої батьки Микола Степанович та Катерина Михайлівна (Царство Небесне!)були чудовими вихователями, хоч з простих сімейств. Можна сказати - від Бога!
     Добре пам'ятаю татусів ремінь, за допомогою котрого він правив свою ""опасну"
бритву. Причому і я, і мій молодший брат змагалися за право тримати цього ременя при правці. Кому це право не діставалося, тому вже збивати мильну піну в стакані для цієї ж процедури. Тут слід зазначити, що змагалися ми навіть за право допомогти тату зняти чоботи після приходу з роботи.
     По мені цей знаменитий ремінь лупцював лише одноразово і ось чому. Наш дільничний лікар Галаніна робила і необхідні щеплення дітям по хатах, бо ніхто тоді в окрузі в ясла-садки не ходили. Прийшла якось Галаніна робити щеплення, пояснила , що це буде укол? Молодший брат безбоязно прийняв цю екзекуцію. А я тим моментом - просто сховалася, вибігши з хати. Думала: ось дочекаюся тата з роботи, поясню йому все- він-то точно не дасть проштрикувати тіло голкою здоровій дитині?
     Дочекалася. Дорогою розповіла про своє горе. Але і тато був за обов'язковість уколу? Галаніна, звісно, вже пішла. Батьки мої розслабилися, думаючи, що я погодилася на незаслужену кару? А я - задумала втечу. Куди втекти від уколу, де заховатися? В свій темник - там знайдуть? І заховалася я до чужого темника. Влітку всі темники були порожні і не закривалися.
     І ось сиджу у чужому темнику. Темно... Страшно... Жаб смертельно боюся ( і зараз їх не жалую!) А тоді ще і холод пронизливий! Але протикати голкою тіло - начебто страшніше? Тому - тримаюсь!
     Під ранок так замерзла, що підняла ляду темника - подивитися чи нема чого одягтися? Тут мене і схопили сусіди, що вже знали про мою пропажу! Що було з моїми батьками, поки я благополучно не віднайшлася, важко собі й уявити! Тоді-то і було використано татів ремінь! Але не повірите, яка я була щаслива від тих страстей, думаючи, як же люблять мене батьки, як же вони боялись, аби я не загубилася?!
     Оскільки я не плакала і не каялася, І укола в татовій присутності прийшлося -таки прийняти! то вже втрутилася мама: "Колю, ну, досить, заспокойся! А на наступний "укольний" випадок, коли покусав собака, пам'ятаючи колишнє, одразу до поліклініки повів мене тато особисто. Зрозумівши, що зовсім не боляче, на ін'єкції , що лишилися, ходила вже сама.
     Був випадок відлупцювання уже мамою. Мешкала в нашому бараці сімейна жінка, яку поза очі прозивали "кривоніжкою" через повернуті всередину стопи. А я почала дражнити її "кривоніжкою" наяву. І довела можна сказати дорослу жінку до шаленства. Погналася за мною жертва - та де там з її ногами! Встигла я сховатися у домівці та двері на клямку закрити. Але, добравшись до дверей, бідолага вирвала клямку з "м'ясом"
     Мама тим часом акуратно змотувала на лікоть вірьовку, на якій сохла білизна.
Цей бич і затанцював по моїй спині. Без попередніх з'ясовувань, бо стан жертви промовисто говорив сам за себе! І тут уже рознімали сусіди: "Катю , досить! Вб'єш дитину!" Бо і тут я не каялася і не плакала, а думала про себе: ну, і що такого? ну, трошки подражнилася!"
     В кутку постояти прийшлося теж один разок! Я уже в другому класі вчилася... Мій двоюрідний брат Анатолій (Царство Небесне!), який жив у нас на ту пору, страждав на енурез. Матрац щодня сушили у дворі, бо в бараці балкону не було. Ну, а в винуватцях рахувалася я, бо як прирахувати дорослого парубка? І придумала я страшну помсту! У неділю брат вийшов з гармошкою у двір, зібралося багато молоді на танці. Тоді з великої відстані я сповістила всіх присутніх, з чиєї вини матрац регулярно сушиться !
     Стрес вийшов колосальний! Брат кілька ночей зовсім не спав, вартуючи на малу нужду. А потім вилікувався від нічних пригод повністю. Що стосується мене, то ремінь відмінили - - доросла ж баришня! Поставили в куток для покаяння. А яке ж покаяння, коли я права і безневинно осуджена? Так в кутку і заснула. крізь сон чула мамині мольби: "Колю, ну, давай же в ліжко її перенесемо? Заснула ж дитина?" І мене перенесли у ліжко...
   Таким чином, використавши усі види тілесних кар, тато при черговій пригоді незмінно казав: " Ріто! А маттері ж твій чорт! ( в цій дивній але страшній для мене лайці, де чомусь подвоювалася літера "Т", може, для особливої ударності моменту?) "Бери прута і йди сюди!" Я слухняно виконувала сказане. Розпитавши про шкоду, тато цікавився, чи є в мене власна голова на плечах і чи буду я так діяти в подальшому? Клятвено запевняла, що більше ніколи! Але я іншого разу придумувала щось нове... Каталася, наприклад, задом наперед з гори на санчатах і зламала праву ключицю у шостому класі! І багато іншого...
     У мого брата був також один виховний випадок .Почав курити цигарки в першому класі з друганом.,, А кошти - здача порожніх пляшок від ситро. Сусіди засікли і доповіли тату ситуацію. Тато повів брата за сарай, щоб "любовну" екзекуцію ніхто не бачив і не чув. І там так всипав ременем, що вдруге брат запалив цигарку аж на честь "дембеля"! А тата через три роки не стало...Ось такий урок на все життя!
     Чим більше років проходить, тим більше я люблю й ціную своїх батьків. Розуміючи, як мудро та ненав'язливо вели вони нас через життя!

на фото - тато Наріжний Микола Степанович з нашою вівчаркою Азою