Небо дихає смутком
Дихає ранкове небо смутком,
Думами лягає на траву,
Вітру самота осіннім трунком
Ноту заглушає золоту.
Знов тривожна ніч лишила розруй,
Знов чиїсь скалічені життя.
Схожі на зруйновану Гоморру
Залишки колишнього житла.
Біль застряг уламками у серці,
Розум – у зневірі і журбі.
Мокрим листям вписані на стежці
Долі пошматовані людські…
Сіє ворожнеча на планеті
Пустки незагойну чорноту…
Господи! Ну зглянься вже нарешті,
Вірою заповни пустоту!
Небо дихае смутком
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125102003758
Свидетельство о публикации №125102003758
Рецензии