Щасливе дитинство

     Мої батьки,  Наріжний Микола Степанович (8 березня 1916р.- 8 листопада 1959 р.) та Наріжна Катерина Михайлівна (9 серпня 2022 р. - 11 грудня 2004 р.)мали початкову освіту, читали мало, але були природженими вихователями. Тому і дитинство моє було щасливим.
     В дитинстві була є ще тою витівницею! Почну з доволі знакового випадку. У п'ятирічному віці затіяла я гру з подружками у закинутому державному гаражі, де валявся різний непотріб для дорослих, але обов'язково потрібний нам, післявоєнним дітям.
     Складались там і іржаві ліжка із гуртожитків, які являли собою широкі металеві полоси для матраців, а спинки з таких самих поліс. Вони складалися всередину при необхідності компактного транспортування. Ясно, що на момент гри всі ліжка були складені.
     Одну з найбільш підходящих спробувала розкласти. Але, напіврозкрившись від моїх намагань, ліжко раптом рухнуло, защемивши в іржавому пазу мій безіменний палець. Великих старань коштувало визволення! В напівшоці, затиснувши кулачок, побігла доповідати тату про черговий гріх.
     Потім ми обоє бігли в залізничну амбулаторію найближчу. Звідтам - перенаправили в Першу Радянську лікарню. Так що обоє зрозуміли - справи погані... Все проходило мовчки та без сліз аж до операційної. Побачивши стіл, а навкруги медицину у білих халатах та масках, я навідріз відмовилася від подальших дій: штовхалася, Кусалася, билася ногами, перемазала кров'ю всіх присутніх! Нарешті, хірург вигукнув:" Та маску ж їй, чорт забери!"
     Отямилася із забинтованим пальцем. Але після всіх негараздів - яке щастя! П'ятирічну тато ніс мене на руках від лікарні до самого дому! Та ще й після операції за перенесене вручили Чудо дитинства - маленьку шоколадку. Жаль тільки, що через мій норовливий характер довелося вдатися до загального наркозу, хоча можна б було відбутися місцевим.
     Перев'язки довірялися лише хірургу - дядькові Горбанчуку. Умовляння медсестер про те, що дядька Горбанчука немає - на операції, на мене не діяли. "Тоді я його почекаю!" - відповідала я. І я чекала, поки хірург підійде до незвичайної пацієнтки. Немало ж він вилив масла , розм'якшуючи перші засохлі бинти! І навряд чи це робили медсестри?
     Так у п'ять років позначилося моє майбутнє невдале заміжжя. Чоловік - весільної обручки не подарував. Одягала свекруха мені своє зі свого пальця. Кажуть люди, що дуже погана прикмета? І точно: здана була обручка як лом до скупки. Не для отримання грошей, а через небажання віддавати його чоловіку після розлучення на його вимогу.
     Купував мені обручку і чоловік на предмет примирення. Але, одягнувши його ввечері на безіменний, вранці не могла скинути? Спробувала всі пропоновані варіанти на роботі. Але палець уже посинів, а обручка не знімалася! Тоді побігла я до зубних протезистів в заводську поліклініку. А там розпиляли обручку по-чорному. Також пішла як лом до скупки.
     З правою рукою чого тільки не відбувалося в дитинстві. В калюжах я збирала пуголовків, гадаючи, що то рибки? Годувала їх кришками хліба, щоб відросли плавники, як у рибок. З цієї причини відросли лише бородавки саме на правій.А я тоді навчалася у балетній студії. І дівки бридливо брали мене за руку у парних танцях. Метод позбавлення від бородавок був придуманий просто жахливий. Зажмуривши очі, підставила пальці під санчата, що мчали згори! А санчата в ті часи були не легенькі, алюмінієві, а з важкою чавунною станиною!
     В результаті - шкіра глибоко стесалася на пальцях. Але бородавки, може, від здивування? - пропали! Звичайно, дівки на балеті, як і раніше, при моїй появі збивалися у гуртки, пліткували... Всі вони були, як би зараз сказали, з елітних сімей артистів, адвокатів, місцевих князьків. І лише я одна - робітничо-селянська.
     Але мій тріумф був попереду! В третьому класі переїхала я з батьками у передмістя Хмельницького - Гречани. У; новий восьмиквартирний котедж. А, звичайно, і в школу пішла нову. При підготовці першого ж шкільного вечора напросилася у старшокласників виконати "Татарський танець". Аплодисменти прогриміли - навіть розгубилась! Замість за лаштунки - побігла до краю сцени. Вниз подивилася - стрибати високо? І тут підходить директор школи - Сидоренко Олександр Харитонович (Царство Небесне!), бере мене на руки і під шквал овацій проносить на руках через увесь зал!
     З того часу я брала участь в усіх шкільних концертах. Особливо подобалися поїздки до підшефної військової частини. Партнерів було предостатньо!  Причому, після концертів необхідно було здати мене особисто тату. Так би мовити - цілу та неушкоджену.
     Так повернемося до "ручних пригод". Маючи в задумці ляльковий театр на стадіоні, збирала я реквізит по хатах. Поверталась додому, коли раптово від сильного пориву вітра захлопнулися вхідні двері. На цей раз було зірвано повністю ніготь на середньому пальці правиці. І знову у супроводі тата - поліклініка. Ну, ніготь все ж таки відріс згодом.
     В шостому класі для розваги - каталася задом-наперед на санчатах з насипного  темника перед домом. Полозок попав у ямку, в якій влітку пекли картоплю. Санчата різко перекинулися. В правому плечі щось хруснуло...Зламалася ключиця. Зрозуміло, що тато знову супроводжував мене до лікарів. Наложили кільця. Поцікавилася - скільки в них ходити? Щонайменше - два тижні! - була відповідь. Я зраділа: ні уколів, ні пігулок! І два тижні - до школи не ходити!
     Вранці я розніжилася в ліжку. І тато і читає, чому до школи не збираюся? То ж писати ніяк - права ж рука? - кажу... А голова, слава Богу, ціла! Будеш слухати ! - відказав тато. Прийшлося одягатися! Навіть  спробувала схитрувати, що слизько? Але тато відказав, що супроводжуватимуть прихильники! І дійсно, Володя Морозов ( Царство Небесне!) щодня носив мого портфеля і забезпечував охорону від падіння!.
     Залишається констатувати, що опис щасливого дитинства в прозовий етюд явно не вміщується. І, звичайно, слава Богу та моєму Ангелу охоронцю! З яких тільки перебігів долі мене не витягали! А до тата свого, ще не прийшовши до Бога, я молилася уже після його смерті, просила про допомогу! Навіть перед контрольними роботами у школі, щоб допоміг написати на "відмінно"! Царство Небесне моїм дорогим батькам !