До кожного учня - свiй ключик

- То Ви і вчителем були, пані Анно?!

- Так, друзі. Ну не те, що вчителем, зараз розкажу. Ким тільки  не була. Я б сама не знала, яке цікаве і веселе у мене життя, якби не почала, не побоюсь цього слова, творити.

До речі, а почалось це завдяки тому, що кілька років тому, столичні лікарі державного медзакладу, допустили, м’яко кажучи, помилку, внаслідок якої я певний тривалий час перебувала дома, не працювала – але не в період хвороби – а під впливом тієї «ейфорії», яку я відчула, коли у мене настало певне покращення (без сприяння «людей в білих халатах»). Ейфорії такої сили, що якось я відчула мало не почуття подяки столичним ескулапам, які посприяли втраті мною працездатності.

Отже, друзі, якщо вам доведеться серйозно захворіти  (нікому не побажать, звичайно) чи ви зараз хворієте  – не кляніть свою долю і весь світ – не обов’язково, але можливо в цьому є чи буде якийсь «плюс», який зараз не бачите.

Так ось, колись я шукала роботу, дала оголошення в газету. Мені зателефонувала жінка Світлана – і запропонувала вести курси ПК.

Я одразу – «Ні. У мене немає відповідної освіти і досвіду».

А вона мені - «Ви на комп’ютері працюєте у Word? Excel? Ну так все, умови праці такі-то. Ваше перше заняття тоді-то».

Я почала ретельно готуватися, перечитала купу  підручників , розробила методички з практичними завданнями та роздрукувала їх на принтері.

Я приїхала на своє перше заняття у вказаний столичний ліцей біля м.Поздняки, мене зустріла молода висока жінка модельної зовнішності Світлана (вона та її донька, теж красуня, також вели курси – французької мови).

Сказала – «Ось шість комп’ютерів. Зараз прийдуть шість курсантів (учнів). Зробити чай-кофе можна тут, туалет тут».  Ніяких методичних посібників. Все.

Так я працювала кілька місяців.

Я намагалась передати учням всі свої знання – а вони були ледь не досконалі – оскільки комп’ютер я у свій час, коли Wіndows тільки з’вився, освоїла самостійно – пізніше записалась на індивідуальні курси Excel,  думаючи, що мене навчать тому, що я, можливо, упустила  (за 50 доларів за 5-6 занять дома у викладача, який казав «Ексель» з наголосом на перший склад) – але викладач курсів (молодий викладач столичного університету) – не сказав мені, майже нічого нового, немаленькі (для мене) гроші були витрачені марно.

Маю признатися, що «оплата» праці («в конверті», індивідуальні  уроки – трохи дорожчі, провів заняття – отримав) ледь покрила витрати на методички та проїзд - бізнесмен з мене ніякий - але як зараз модно казати – я придбала цікавий життєвий досвід.
Учнями були жінки та чоловіки, різних віків, різних професій.

Якось мені зателефонувала керівниця курсів Світлана – «Учениці така-то і така-то кажуть, Ви надто повільно їх навчаєте.  У Вас же немає педагогічної освіти? Будь-ласка, пошвидче для них, вони – «живчики».

Я  погодилась – хоча бачила, що дівчатка – «живчики» лише по натурі – а стосовно сприйняття знань – ну не «тормози», звичайно – а, так скажімо, цілком такі собі середньостатичні. 

І  це при тому, що я на курсах не «розтягувала»  час (курс можна було надати за 3-4 або за 7-10 занять, які окремо оплачуються), щоб диктувати учням для запису якусь теорію – найбільшу увагу приділяла практиці – та ще й видавала власноруч виготовлені  методички з детальнішими конспектами та практичними завданнями.

Через день після занять, Світлана зателефонувала мені знов – «Вони (ці «живчики») попросили повернутись до колишніх темпів».

Якось розповідала, як друкувати великі літери (притримуючи «Shift») – як і пишуть в посібниках сформулювала «Натискаючи одночасно клавішу з літерою та клавішу «Shift».

У одного учня, чоловіка середніх років це ніяк не виходило.

Тоді я показала йому – «Дивіться – натискаєте «Shift» - утримуєте його – нібито як педаль зчеплення в машині – і потім «переключаєте швидкості» - натискаєте потрібні літери.

У нього одразу вийшло. Він просіяв і сказав: «А, тепер зрозуміло. Чому Ви мені одразу так не показали».

Після занять ввічливо запитав «Вас підвезти?».  Я, звичайно, відповіла: «Ні, дякую. Мені ще в магазин потрібно зайти».